розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Некрасова Наталія Анатоліївна, ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8, на рішення апеляційного суду Харківської області від 6 вересня 2016 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому просила стягнути з останньої на її користь заборгованість за кредитним договором від 19 квітня 2006 року № 014/1743/74/63072 у розмірі 363 587 грн 78 коп.

Уточнивши й доповнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 остаточно просила в рахунок заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності відповідачу.

Позовні вимоги мотивувала тим, що на підставі договору поступки права вимоги (цесії), укладеного 10 червня 2010 року між нею та публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"), до неї перейшло право вимоги за кредитним договором від 19 квітня 2006 року № 014/1743/74/63072, укладеним між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4, у розмірі заборгованості відповідача, яка відповідно до довідки банку становить 23 708,72 доларів США.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 3 грудня 2015 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2015 року скасовано, позов ОСОБА_3 задоволено.

Звернуто стягнення заборгованості ОСОБА_4 у розмірі 557 399 грн 95 коп., що становить 23 708,72 доларів США, за кредитним договором від 19 квітня 2006 року № 014/1743/74/63072, укладеним між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4, на квартиру АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_3

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року рішення апеляційного суду Харківської області від 3 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.

За результатами нового апеляційного розгляду 6 вересня 2016 року апеляційним судом Харківської області ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 у розмірі 557 399 грн 95 коп. за кредитним договором від 19 квітня 2006 року № 014/1743/7463072, укладеним із ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 20 714,91 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 487 014 грн 74 коп.; суми пені, нарахованої за порушення строків повернення кредитної заборгованості, в розмірі 136,26 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 3 203 грн 52 коп.; суми простроченої заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами в розмірі 891,13 долар США, що в гривневому еквіваленті становить 20 950 грн 77 коп.; суми пені, нарахованої за порушення сплати відсотків за користування кредитом, в розмірі 909,73 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 21 388 грн 06 коп.; суми штрафу, нарахованого за порушення строків повернення кредитної заборгованість зі сплати відсотків, у розмірі 886,43 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 20 840 грн 27 коп.; нарахованих відсотків у розмірі 170,26 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 4 002 грн 86 коп.; звернути стягнення на користь ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, жилою площею 28,9 кв. м, загальною площею 44,4 кв. м, шляхом надання ОСОБА_3 права на укладання договору купівлі продажу з будь-якою особою покупцем за початковою ціною, не нижчою 471 601 грн, визначеною відповідно до звіту про оцінку майна (квартири) від 29 липня 2016 року № КQ 160729-003.

З метою реалізації предмета іпотеки в такий спосіб надати ОСОБА_3 право витребування правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1, в тому числі на отримання у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Некрасової Н.А. дубліката договору купівлі-продажу від 19 квітня 2006 року за реєстровим № 1114, на замовлення та отримання в КП "Харківське міське БТІ" технічного паспорта на вказану квартиру, на отримання витягів з державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8, просить рішення апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заборгованість відповідача за кредитним договором, право вимоги якої набула позивач за договором цесії, підлягає стягненню шляхом звернення стягнення на іпотечне майно. Також апеляційний суд зазначив про дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Установлено, що 19 квітня 2006 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 014/1743/74/63072, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 22 000 доларів США зі сплатою 12 % річних та погашенням заборгованості відповідно до встановленого графіка строком до 19 квітня 2026 року.

На забезпечення вказаного договору того ж дня між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на праві власності.

10 червня 2010 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3 було укладено договір про поступку права вимоги (цесії), за умовами якого позивач набула право вимоги до ОСОБА_4 щодо стягнення 23 708,72 доларів США заборгованості за кредитним договором від 19 квітня 2006 року.

23 червня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 посвідчено вимогу до

ОСОБА_4 про стягнення коштів у сумі 187 758 грн 84 коп. у зв'язку з укладенням 10 червня 2010 року договору про поступку права вимоги (цесії) між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_3 та попередження про можливість задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки.

ОСОБА_4 вказаної вимоги не виконала, у зв'язку з чим ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості.

Розділ І книги п'ятої ЦК України (435-15) регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У ч. 1 ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Пунктами 1.1, 1.2 договору поступки права вимоги (цесії), укладеного 10 червня 2010 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (первісний кредитор) та ОСОБА_3 (новий кредитор), передбачено, що первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги первісного кредитора і стає кредитором за кредитним договором від 19 квітня 2006 року № 014/1743/74/63072, укладеним первісним кредитором із ОСОБА_4 За цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника, яким є ОСОБА_4, сплати суми в розмірі, визначеному в п. 2.1 цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору поступки права вимоги (цесії) від 10 червня 2006 року передбачена цим договором поступка права вимоги за зобов'язанням боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 23 708,72 доларів США, що складає 187 758 грн 84 коп. на підставі довідки про суму заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" станом на 9 червня 2010 року.

Таким чином, за умовами вищезазначеного договору поступки права вимоги (цесії), банк відступив позивачу право вимоги саме заборгованості за кредитним договором у чітко визначеному розмірі, умови щодо відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладеним 19 квітня 2006 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 на забезпечення кредитного договору, цей договір не містить.

Окремий договір відступлення ОСОБА_3 права вимоги за договором іпотеки у матеріалах справи відсутній.

Проте, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 304, 316 ЦПК України на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув, фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, в повному обсязі не встановив, зокрема не з'ясував, чи відбувся перехід права вимоги до позивача за договором іпотеки, укладеним 19 квітня 2006 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4, й, відповідно, належним чином не визначився з тим, чи має право позивач на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Положеннями ст. 61 Конституції України визначено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором - свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2003цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Однак, ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не з'ясував дійсного обсягу відповідальності відповідача, оскільки не встановив, за які порушення умов кредитного договору нараховані штрафи та пеня і не перевірив правильності їх нарахування з огляду на наведені вище норми матеріального права та правовий висновок Верховного Суду України, хоча з системного аналізу положень ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" можна дійти висновку, що лише правильно визначивши розмір кредитної заборгованості, можна ухвалювати рішення про звернення стягнення цієї суми на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно зі ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже, ч. 2 ст. 264 ЦК України передбачає переривання позовної давності у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Однак, за встановлених судом обставин та з урахуванням положень ч. 2 ст. 264 ЦК України, не є безспірним висновок апеляційного суду, що позовна давність переривалася, оскільки судом залишено поза увагою те, що за змістом ч. 2 ст. 264 ЦК України підставою переривання позовної давності визначено саме пред'явлення позову, а не ухвалення рішення судом, тому посилання апеляційного суду на дату ухвалення рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2012 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2012 року, і у зв'язку з цим висновок суду про дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні у грудні 2014 року до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка виникла станом на 9 червня 2010 року, є помилковим без встановлення дати звернення ОСОБА_3 до суду з попереднім позовом про визнання за нею права власності на предмет іпотеки.

Також у порушення вимог ч. 4 ст. 338 ЦПК України, відповідно до якої висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, суд апеляційної інстанції не витребував і не дослідив належний розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором, де було б зазначено, яким саме чином та за який період обчислена кожна зі складових вказаної позивачем загальної суми заборгованості станом на момент звернення з позовною заявою, й, відповідно, не визначився з дійсним обсягом відповідальності ОСОБА_4

Оскільки усупереч вимогам ст. ст. 212- 215, 303, 316 ЦПК України суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.