розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго", третя особа - генеральний директор Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" Сивак Олег Петрович, про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним запису у трудовій книжці, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 30 березня 2017 року,

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що він працював на посаді електрослюсаря з ремонту устаткування розподільних пристроїв 3 розряду групи з ремонту та технічного обслуговування підстанцій 35 кВ і вище філії Первомайського району Західного округу ПАТ "Миколаївобленерго" з 18 червня 2010 року.

14 липня 2016 року він був призваний на військову службу за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу до закінчення особливого періоду або до демобілізації Первомайським об'єднаним міським військовим комісаріатом.

Наказом від 04 листопада 2016 року № 1560-к його було звільнено з займаної посади з 28 вересня 2016 року згідно з п. 3 ст. 36 КзпП України у зв'язку із призовом або вступом працівника на військову службу. Підставою для винесення такого наказу відповідач зазначив Указ Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016 (411/2016) "Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 (15/2015) та п. 3 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Посилаючись на те, що вказаний Указ Президента України передбачає звільнення у запас військовослужбовців, призваних на військову службу протягом 2015 року згідно з Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15 "Про часткову мобілізацію" (15/2015) , а тому до нього він застосованим бути не може, позивач вважав, що його було звільнено без законних на те підстав, у порушення ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Просив визнати незаконним і скасувати наказ генерального директора ПАТ "Миколаївобленерго" від 04 листопада 2016 року № 1560-к про його звільнення; визнати недійсним запис у трудовій книжці від 28 вересня 2016 року за № 20 про звільнення; поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до вимог ст. 119 КЗпП України за період з 28 вересня 2016 року до дня поновлення на роботі.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 30 березня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ генерального директора ВАТ "Миколаївобленерго" від 04 листопада 2016 року № 1560-к про звільнення ОСОБА_4 з посади електрослюсаря з ремонту устаткування розподільних пристроїв 3 розряду групи з ремонту та технічного обслуговування підстанцій 35 кВ і вище філії Первомайського району Західного округу ПАТ "Миколаївобленерго". Поновлено ОСОБА_4 на посаді електрослюсаря з ремонту устаткування розподільних пристроїв 3 розряду групи з ремонту та технічного обслуговування підстанцій 35 кВ і вище філії Первомайського району Західного округу ПАТ "Миколаївобленерго" з 28 вересня 2016 року. Стягнуто з ПАТ "Миколаївобленерго" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу без відрахування податків та платежів за період з 28 вересня 2016 року по 20 лютого 2017 року у розмірі 27 597 грн 82 коп. У задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним запису у трудовій книжці відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Миколаївобленерго", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 18 червня 2010 року прийнятий на роботу на підставі наказу від 18 червня 2010 року № 1222-к на посаду електрослюсаря з ремонту устаткування розподільних пристроїв 3 розряду групи з ремонту та технічного обслуговування підстанцій 35 кВ і вище філії Первомайського району Західного округу ПАТ "Миколаївобленерго".

14 липня 2016 року позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію (а. с. 8, 9).

Наказом від 04 листопада 2016 року № 1560-к припинено трудовий договір (контракт) з ОСОБА_4 та звільнено останнього з роботи за п. 3 ст. 36 КЗпП України на підставі Указу Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016 (411/2016) , п. 3 ст. 23 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (а. с. 11).

Копія наказу була надана представнику ОСОБА_4 - ОСОБА_6 06 грудня 2016 року.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Частиною 4 статті 119 КЗпП України визначено, що за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форм власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Пунктом 6 п.п. м) статті 24 вказаного Закону визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу за новим контрактом військовослужбовцями, які проходили військову службу за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону.

Частиною 2 статті 34 вказаного Закону визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57 частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами 3, 4 статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

ОСОБА_4 був призваний на військову службу 14 липня 2016 року за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу до закінчення особливого періоду або до демобілізації.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону України" особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 "Щодо дії особливого періоду", та у постанові Вищого адміністративного суду України у від 16 лютого 2015 року (справа № 800/582/14), виходячи із системного аналізу норм Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (3543-12) , зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Також на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України", введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014 (189/2014) , яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до ст. 4 Закону України "Про Раду Національної безпеки та оборони України" кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що на час укладення контракту позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору.