розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які діють через представника ОСОБА_11, на рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 за договором позики шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 і виселити відповідачів з цієї квартири.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 за договором позики від 30 березня 2012 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левцун О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1254, яка станом на 09 червня 2015 року становить 1 014 967,90 грн, з яких: 979 040 грн - основний борг, 31 954,04 грн - три проценти річних, 3 973,90 грн - пеня, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, вартість якої відповідно до звіту про оцінку майна від 04 червня 2015 року, виданого ТОВ "АКР-Консалт" станом на 04 червня 2015 року становить 1 041 803,76 грн, шляхом визнання за ОСОБА_6 права власності на цю квартиру.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, посилаючись на порушенням судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить вказане рішення апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_6 про виселення не оскаржується, а тому відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України в цій частині в касаційному порядку не переглядається.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 30 березня 2012 року між ОСОБА_13 (позикодавець) і ОСОБА_7 (позичальник) укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого позичальник отримав позику у розмірі 396 304 грн, які зобов'язався повернути протягом 6 місяців. Сторони договору визначили еквівалент зобов'язання у доларах США та порядок його виконання у залежності від курсу валют.

З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за вказаним договором, 30 березня 2012 року між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що розрахунок заборгованості здійснений у доларах США та становить 49 600 доларів США, що не відповідає валюті та розміру зобов'язання, яке виникло між сторонами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної правильно виходив із того, що договір іпотеки, укладений між сторонами, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на вказану квартиру в рахунок виконання основного зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з указаним висновком апеляційного суду та вважає, що доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Так, в обґрунтування касаційної скарги, представник відповідачів, посилаючись на правову позицію висловлену Верховним Судом України у постанові від 30 березня 2016 року в справі № 6-1851цс15, зазначає, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання таким способом.

Разом з тим, частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині 1 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини 3 вказаної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками ;та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України (435-15) передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", 328, 335, 376, 392 ЦК України (435-15) слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку").

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 14 вересня 2016 року в справі № 6-1219цс1 6.

Апеляційним судом встановлено та не спростовано сторонами, що позичальник не виконував умов договору позики, боргу не погасив, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачене право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом його прийняття у свою власність на підставі цього договору та рішення іпотекодержателя (підпункти 6.2.1, 6.2.2 договору), тобто позикодавець має право на визнання права власності на предмет іпотеки.

При цьому, апеляційний суд, ухвалюючи судові рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, звернув уваги на те, що цей спосіб захисту прав іпотекодержателя є позасудовим. Однак, установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за договором позики, дійшовши висновку про порушення прав кредитора та необхідність їх захисту у спосіб, визначений у застереженні до договору іпотеки.

З урахуванням вказаного колегія суддів вважає, що апеляційний суд, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне і обґрунтоване рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Керуючись статтями 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ