розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, третя особа - Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості, про визнання трудового договору розірваним, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда 30 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 01 листопада 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_3, третя особа - Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості, про визнання трудового договору розірваним.

На обґрунтування вимог позивач посилалась на те, що 13 жовтня 2014 року між нею та відповідачем укладено безстроковий трудовий договір, за умовами якого вона взяла на себе зобов'язання виконувати у відповідача роботу бухгалтера. Цього ж дня зазначений договір зареєстровано у Кіровоградському міськрайонному центрі зайнятості за № 11061401681.

У грудні 2014 року позивач подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, яку відповідач відмовився прийняти та розглянути. У зв'язку з чим 24 грудня 2014 року позивач поштою на адресу відповідача направила заяву про звільнення за власним бажанням.

30 вересня 2015 року позивач отримала листа від відповідача, в якому їй повідомлено про необхідність прибути до центру зайнятості 12 жовтня 2015 року для зняття з реєстрації трудового договору. З указаного листа позивач дізналася, що була звільнена з роботи 03 грудня 2014 року за п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв'язку із втратою довір'я. Наказ про її звільнення їй не вручено та повідомлено останню, що відносно неї проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню. Цим же відповідач мотивував не допуск позивача до роботи з грудня 2014 року.

Посилаючись на вищевикладене, позивач вважає, що її незаконно звільнили на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України та вважає, що трудовий договір слід визнати розірваним на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 12 січня 2015 року.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда 30 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 01 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів із ухваленням нового рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 13 жовтня 2014 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено безстроковий трудовий договір, відповідно до умов якого остання зобов'язалася виконувати обов'язки бухгалтера, а відповідач зобов'язався оплачувати працю працівника у розмірі 1250 грн на місяць, що узгоджено сторонами у п. 3 трудового договору.

Цього ж дня указаний договір був зареєстрований Кіровоградським міськрайонним центром зайнятості за № 11061401681.

З 03 грудня 2014 року позивача відповідачем відсторонено від роботи і до виконання своїх обов'язків за договором вона більш не приступала.

24 грудня 2014 року позивач звернулася до відповідача з заявою про звільнення її з роботи за власним бажанням. Вказана заява отримана відповідачем особисто 27 грудня 2014 року.

30 вересня 2015 року позивач отримала листа від відповідача, в якому зазначено про необхідність її прибуття 12 жовтня 2015 року до Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості для зняття з реєстрації трудового договору у зв'язку з її звільненням з роботи 03 грудня 2014 року на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв'язку з втратою довір'я.

Трудовий договір від 13 жовтня 2014 року № 11061401681 знято з реєстрації 03 червня 2016 року (а. с. 168).

Обгрунтовуючи підстави позову, позивач посилалась на те, що її звільнення 03 грудня 2014 року на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України є незаконним та вважає, що трудовий договір слід визнати розірваним на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 12 січня 2015 року.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу визначені ст. 40 КЗпП України.

Проте відповідно до ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках, зокрема, винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), встановивши, що трудовий договір, який позивач просить розірвати, на час розгляду справи вже розірваний на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України та знятий з реєстрації у центрі зайнятості, а позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення позивач не заявляла, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість вирішення спору у спосіб, обраний позивачем.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не роз'яснив позивачу права на уточнення та зміну позовних вимог - безпідставні, оскільки згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає позов у межах позовних вимог.

Доводи касаційної скарги висновків попередніх судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда 30 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 01 листопада 2016 року залишити без змін.