розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2017 року,

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 09 червня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Банк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_4 укладено договір про іпотечний кредит № MRTG-000000013277, відповідно до якого остання отримала кредит в іноземній валюті у сумі 224 тис. доларів США та зобов'язалася повернути кредит у повному обсязі не пізніше 09 червня 2028 року згідно з графіком погашення кредиту та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 9 % річних. Повернення основної суми кредиту та сплата процентів відповідно до п. 2.5.2 договору здійснюється диференційовано (рівними частинами основної суми кредиту та процентів за користування кредитом на фактичний залишок заборгованості). На забезпечення своєчасного і повного виконання позичальником зобов'язань між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_5 укладено договір поруки від 09 червня 2008 року № MRTG-000000013277/Р. Позивач виконав взяті на себе зобов'язання у повному обсязі. Проте відповідачі своїх зобов'язань перед позивачем не виконують і станом на 20 квітня 2015 року мають заборгованість із повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом у сумі 177 244,82 доларів США, яку позивач просить із них стягнути, а також понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто на користь ПАТ "Укрсоцбанк" із ОСОБА_4, ОСОБА_5 солідарно суму заборгованості із повернення кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про іпотечний кредит від 09 червня 2008 року № MRTG-000000013277 у розмірі 177 244,82 доларів США, що складається з: кредитної заборгованості - 160 539,96 доларів США, заборгованості з процентів - 16 704,86 доларів США, що еквівалентно 3 847 985,04 грн.

Вирішено питання щодо судового збору.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2017 року скасовано заочне рішення місцевого суду у частині задоволення позову до ОСОБА_5 та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості відмовлено.

У решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду у частині залишення без змін рішення місцевого суду та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

На підставі наявних у справі доказів суд установив, що банк направив боржнику та поручителю вимогу про дострокове погашення кредиту як за адресами, вказаними у договорах, так і за адресою квартири, на придбання якої надавався кредит.

У зв'язку з цим суд правильно вважав, що банк має право на дострокове стягнення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами.

Таким чином, стягуючи з позичальника на користь банку заборгованість за вказаним кредитним договором, суд першої інстанції, із висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, правильно виходив із доведеності та обґрунтованості зазначених позовних вимог, оскільки позичальник не виконав належним чином взятих за кредитним договором зобов'язань щодо своєчасного повернення суми кредиту та процентів за користування кредитними коштами, що призвело до утворення заборгованості в зазначеному розмірі.

На спростування доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 про те, що така вимога не була нею отримана, апеляційний суд правильно зазначив, що подання позовної заяви також є вимогою про погашення кредиту, проте протягом 30 днів після відкриття провадження відповідачі прострочену заборгованість не погасили.

Також апеляційний суд обґрунтовано вважав безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що вимога не містить печатки та підписана неуповноваженою особою, зазначивши, що ні договором, ні законом певних обов'язкових реквізитів для таких вимог не встановлено.

Крім того, апеляційний суд на підставі ст. ст. 553, 554, ч. 4 ст. 559 ЦК України дійшов висновку про припинення поруки, зважаючи на те, що вимогу про дострокове погашення кредиту направлено банком 10 жовтня 2014 року, а до суду з цим позовом банк звернувся у травні 2015 року, тобто за межами строку дії поруки, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Під час розгляду справи в оскаржуваній частині суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 57- 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення в незміненій частині, яке відповідає вимогам ст. ст. 213- 215 ЦПК України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані рішення судів містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам ст. ст. 213- 215, 316 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Наведені у касаційній скарзі доводи про порушення судами ст. ст. 10, 27, 31, 57, 58, 60, 74, 76, 212- 214, 303, 316 ЦПК України щодо оцінки доказів та всебічної перевірки обставин справи, а також недослідження доказів, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи не передбачено.

Доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення про слухання справи не підтвердилися внаслідок дослідження матеріалів справи, які містять докази щодо належного повідомлення відповідача ОСОБА_4 про час та місце розгляду справи; розгляд справи відкладався за клопотанням ОСОБА_4 Крім того, розгляд справи апеляційним судом відбувся за присутності представника ОСОБА_4

У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Посилання заявника у касаційній скарзі на ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 55, 64 Конституції України, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року (995_043) , ст. 2 ЦПК України, не спростовують висновків судів та не дають підстав для висновків про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Виходячи зі змісту оскаржуваних рішень судів, колегія суддів вважає помилковими доводи касаційної скарги щодо однобічного розгляду справи та дослідження лише доводів позивача.

Отже, рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.