розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Баришівського районного суду Київської області від 17 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2016 року,

У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 07 лютого 2011 року у розмірі 23 446 грн 80 коп., з яких: 4 680 грн 65 коп. - заборгованість за кредитом; 14 284 грн 06 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 2 889 грн 39 коп. - заборгованість за пенею та комісією; штраф - 500 грн (фіксована частина) та 1 092 грн 70 коп. (процентна складова).

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до умов договору від 07 лютого 2011 року ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 4 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ОСОБА_4 належним чином не виконала зобов'язання за вказаним договором, в зв'язку з чим станом на 31 травня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 23 446 грн 80 коп.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 17 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до умов договору від 07 лютого 2011 року, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 4 800 грн на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Договір складався з заяви позичальника та умов і правил надання банківських послуг.

Позивач виконав взяті на себе зобов'язання.

Відповідач ОСОБА_4 в свою чергу не виконала взяті на себе зобов'язання, в зв'язку з чим станом на 31 травня 2016 року у неї виникла заборгованість в розмірі 23 446 грн 80 коп., з яких: 4 680 грн 65 коп. - заборгованість за кредитом; 14 284 грн 06 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 2 889 грн 39 коп. - заборгованість за пенею та комісією; штраф - 500 грн (фіксована частина) та 1 092 грн 70 коп. (процентна складова).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно виходив із того, що позивач звернувся з позовом до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами справи, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив у повному обсязі доводи апеляційної скарги та постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Посилання заявника у касаційній скарзі на правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України 02 грудня 2015 року № 6-249цс15, безпідставне, оскільки зазначена правова позиція стосується інших фактичних і правових обставин.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 17 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2016 року залишити без змін.