розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року,

У травні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 1 лютого 2007 року між нею та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, від якого вони мають двох дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 7 квітня 2011 року, що набрало законної сили, шлюб між нею та відповідачем розірвано.

27 травня 2008 року, за час шлюбу, ними було придбано за спільні кошти садовий будинок НОМЕР_1, НОМЕР_2 у садовому товаристві "Трамвайщик" (далі - СТ "Трамвайщик") по АДРЕСА_1, право власності на будинок було оформлено за відповідачем, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна. Крім того, 27 травня 2008 року ними було придбано земельну ділянку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 площею 0,06 га та земельну ділянку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 площею 0,0599 га, на яких розташований вищевказаний садовий будинок. Право власності на ці земельні ділянки було зареєстровано за ОСОБА_4, що підтверджується двома державними актами на право власності на земельну ділянку від 17 березня 2009 року.

Вони припинили шлюбні відносини, згоди щодо поділу спільного сумісного майна подружжя ними не досягнуто. Вважала, що спірний житловий будинок повинен належати їй на праві особистої приватної власності з метою утримання їх спільних дітей, тому просила відступити від принципу рівності сторін, з урахуванням того, що відповідач на утримання дітей грошові кошти не надає.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_3 просила суд, відступивши від рівності часток подружжя, визнати за нею право особистої приватної власності на земельну ділянку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 площею 0,0599 га, та садовий будинок у СТ "Трамвайщик" по АДРЕСА_1, загальною площею 281,8 кв. м. Також просила, відступивши від рівності часток подружжя, визнати за відповідачем право особистої приватної власності на земельну ділянку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 площею 0,06 га та допоміжні господарські будівлі та споруди, а саме літню кухню, сауну, сарай, гідро-масажний кабінет, що розташовані на вказаній земельній ділянці.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, площею 0,0599 га, та на садовий будинок, що знаходиться у СТ "Трамвайщик" по АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, площею 0,0600 га, допоміжні господарські будівлі та споруди, а саме: літню кухню, сауну, сарай, гідро-масажний кабінет, розташовані у СТ "Трамвайщик" по АДРЕСА_1. У задоволені решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" рішення районного суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що майно набуто подружжям за час зареєстрованого шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю. З урахуванням визнання відповідачем позову, відступивши від рівності часток подружжя, та з урахуванням фактичного матеріального утримання дітей, суд визнав наявними підстави для визнання за ОСОБА_3 права особистої приватної власності на земельну ділянку НОМЕР_2 та на спірний садовий будинок, що знаходиться на цій земельній ділянці, а за ОСОБА_4 - право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 і допоміжні господарські будівлі, споруди.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, виходив із того, що джерело походження коштів, за які було набуто спірне майно, та належність ОСОБА_4 на праві приватної власності цього майна не перевірено, так як 27 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого кошти надавалися позичальнику на придбання спірного нерухомого майна, а саме земельних ділянок НОМЕР_1, НОМЕР_2 та спірного садового будинку. На підставі договору іпотеки від 27 травня 2008 року вищевказане нерухоме майно передано ОСОБА_4 банку в іпотеку. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2011 року з ОСОБА_4 стягнуто на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором від 27 травня 2008 року у розмірі 5 434 401 грн 33 коп., яке не виконано. Оскільки банк згоди на перехід права власності на спірне нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, не надавав, то таке майно поділу між подружжям не підлягає.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 1 лютого 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, від якого вони двох дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 7 квітня 2011 року, що набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано.

27 травня 2008 року, за час шлюбу, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було придбано садовий будинок у СТ "Трамвайщик" по АДРЕСА_1, право власності на будинок було оформлено за ОСОБА_4, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна.

27 травня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було придбано земельну ділянку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 площею 0,06 га та земельну ділянку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 площею 0,0599 га, на яких розташований вищевказаний садовий будинок. Право власності на ці земельні ділянки було зареєстровано за ОСОБА_4, що підтверджується двома державними актами на право власності на земельну ділянку від 17 березня 2009 року.

Судом також установлено, що 27 травня 2008 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 650 тис. доларів США на придбання спірного нерухомого майна, а саме земельних ділянок НОМЕР_1, НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 та садового будинку у СТ "Трамвайщик" по АДРЕСА_1. 27 травня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав банку в іпотеку земельні ділянки НОМЕР_1, НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 та садового будинку у СТ "Трамвайщик" по АДРЕСА_1, вказане нерухоме майно належало іпотекодавцю на праві власності.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи у задоволенні позову, виходив, зокрема із того, що банк як іпотекодержатель згоди на перехід права власності на спірне нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, не надавав, унаслідок чого таке майно поділу між подружжям не підлягає.

Проте апеляційний суд не врахував таке.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, введення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано положеннями ст. 63 СК України, згідно з якими дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст. 69 СК України.

Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (чч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Разом з тим апеляційний суд не звернув уваги на те, що у даному випадку відсутня така умова як перехід права власності на предмет іпотеки, оскільки у позивачки право спільної сумісної власності на майно як у подружжя виникло одночасно з ОСОБА_4, враховуючи те, що майно набуто за час шлюбу і презумпцію спільності майна подружжя ніхто в установленому законом порядку не спростував (ст. 60 СК України).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України фактичні обставини справи, від яких залежить правильність вирішення спору, не встановив, належним чином не дослідив, які між сторонами виникли правовідносини, не звернув уваги на те, що згідно з положеннями СК України (2947-14) поділ майна подружжя не є його відчуженням, унаслідок чого не перевірив, чи необхідна на вчинення таких дій згода банку як іпотекодержателя.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 335 ЦПК України не може залишатись у силі й рішення суду першої інстанції, оскільки у порушення вимог ст. 32, п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України районний суд належним чином не вирішив питання про склад осіб, які беруть участь у справі.

Судом установлено, що 27 травня 2008 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_4, як іпотекодавець, передав в іпотеку ПАТ "ОТП Банк", як іпотекодержателю, спірні земельні ділянки НОМЕР_1, НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 та садовий будинок у СТ "Трамвайщик" по АДРЕСА_1 на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 27 травня 2008 року.

Відповідно до положень ст. ст. 4, 10, 60 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, у порушення вимог ч. 4 ст. 10, 130 ЦПК України до участі у справі ПАТ "ОТП Банк", чиїх прав та інтересів стосується спір, не залучив, передбачених законом заходів для правильного вирішення спору не вжив.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.