розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про визнання нерухомого майна об'єктом особистої власності, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року,

У січні 2016 року ОСОБА_8 звернулася в суд з цим позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що з відповідачем вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 01 березня 1986 року.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року шлюб між ними було розірвано.

Позивач зазначає, що під час шлюбу в 1987 році ними був побудований будинок за адресою: АДРЕСА_1

З 2008 року вона припинила з відповідачем сімейно-шлюбні відносини, оскільки він поїхав проживати та працювати у м. Київ. У спірному житловому будинку вона залишилася проживати разом з дітьми. Матеріальної допомоги на утримання дітей, сплату комунальних послуг, утримання господарства, відповідач не надавав. Вона самостійно проводила ремонтні роботи в житловому будинку (поклейка шпалер, обшивка пластиком веранди, облаштування ванної, заміна котла, підведення води до будинку та ін.). Фактично сім'я розпалася в 2011 році, відповідач забрав всі свої речі і виїхав до іншого місця проживання.

З моменту укладення шлюбу з відповідачем, позивач працювала медичною сестрою в Таращанській центральній районній лікарні, отримувала заробітну плату, виховувала дітей, утримувала господарство.

У зв'язку з чим, позивач просила суд визнати будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 загальною площею 88,7 кв. м спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на Ѕ частини вказаного житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд, загальною вартістю 146 600 грн без виділу її в натурі.

У лютому 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 25 лютого 1982 року рішенням Таращанської міської ради йому було виділено із садиби його батька ОСОБА_9 земельну ділянку 600 кв. м по АДРЕСА_1 під будівництво житлового індивідуального будинку.

03 серпня 1982 року між ним та виконкомом Таращанської міської ради укладено договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, посвідчений державним нотаріусом Таращанської державної нотаріальної контори Київської області Лосіцькою Л.П. за реєстровим № 1299, відповідно до умов якого ОСОБА_6 взяв на себе зобов'язання збудувати на виділеній земельній ділянці житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

ОСОБА_6 вважає, що він, як забудовник, приступив до будівництва житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та закінчив будівництво в строк, передбачений договором, а саме до 03 серпня 1985 року. Комісією Таращанської міської Ради народних депутатів був складений акт, яким новозбудований будинок було визнано придатним для проживання та введено в експлуатацію.

28 червня 1988 року на підставі Інструкції про порядок реєстрації будинків і домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства 31 січня 1966 року Білоцерківським МБТІ у реєстровій книзі № 24 за реєстровим № 3811 було проведено реєстрацію вказаного житлового будинку.

Позивач за зустрічним позовом стверджує, що на момент укладення шлюбу з позивачем за первісним позовом, він був власником будівельних матеріалів, достатніх для будівництва житлового будинку, що підтверджується рішенням Таращанського районного народного суду від 08 вересня 1983 року про розірвання шлюбу та поділ майна, де за ним було визнано право власності на будівельні матеріали: камінь ракушняк 18,3 кв. м, вартістю 420,90 руб; столярні вироби на суму 672,32 руб; кірпіч, цемент і інше, відповідно договору № 1048 на суму 709,83 руб; фундамент на будинок 409,23 руб; шифер 60 листів 120 руб; софу 140 руб та інше.

Позивач за зустрічним позовом зазначав, що оскільки спірний житловий будинок був побудований на виділеній йому земельній ділянці та за його особисті кошти до одруження з ОСОБА_8, яка жодним чином не причетна до будівництва будинку, то спірний будинок є його особистою приватною власністю.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 08 червня 2016 року позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його розподіл задоволено.

Визнано житловий будинок з погосподарськими будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя.

Визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину житлового будинку з погосподарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 без виділу її в натурі.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину житлового будинку з погосподарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 без виділу її в натурі.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про визнання нерухомого майна об'єктом особистої власності відмовлено.

Судові витрати у розмірі 733 грн (судовий збір при подачі позову до суду) стягнуто з держави на користь ОСОБА_8.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року рішення Таращанського районного суду Київської області від 08 червня 2016 року скасоване, ухвалено нове.

Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про визнання нерухомого майна об'єктом особистої власності задоволено.

Визнано за ОСОБА_6 право особистої приватної власності на житловий будинок загальною площею 88,7 кв. м з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що будівництво житлового будинку було продовжено у період перебування сторін у шлюбі, а тому будівництво будинку велося сторонами за спільні кошти, для спільного користування та проживання в ньому з дітьми, а тому такий будинок є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішенні про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, що спірний житловий будинок був побудований ОСОБА_6 на виділеній йому земельній ділянці на підставі договору від 03 серпня 1982 року про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, укладеному ОСОБА_6 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_8

Проте з висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Судами встановлено, що 01 березня 1986 року райвідділом ЗАГСу Київської області м. Тараща зареєстровано шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, про що зроблено актовий запис № 17.

25 лютого 1982 року рішенням Таращанської міської ради ОСОБА_6 виділено із садиби його батька ОСОБА_9 земельну ділянку площею АДРЕСА_1 під будівництво житлового індивідуального будинку.

03 серпня 1982 року між ОСОБА_6 та виконкомом Таращанської міської ради укладено договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності. Відповідно до умов даного договору ОСОБА_6 взяв на себе зобов'язання збудувати на виділеній земельній ділянці житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в строк до 03 серпня 1985 року.

Договір посвідчений державним нотаріусом Таращанської державної нотаріальної контори Київської області Лосіцькою Л.П. за реєстровим № 1299.

Рішенням Таращанського районного народного суду Київської області від 09 серпня 1983 року про розірвання шлюбу та поділ майна, за ОСОБА_6 було визнано право власності на будівельні матеріали: камінь ракушняк 18,3 кв. м, вартістю 420,90 руб; столярні вироби на суму 672,32 руб; кірпіч, цемент і інше, відповідно договору № 1048 на суму 709,83 руб; фундамент на будинок 409,23 руб; шифер 60 листів 120 руб; софу 140 руб, 1/2 частину грошових вкладів в розмірі 2 402 руб.

Житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1, про що свідчить акт про завершення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння (від 28 квітня 1988 року) та реєстраційний запис № 3811 на договорі про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, а також реєстрація житлового будинку за ОСОБА_6 в реєстровій книзі Білоцерківського МБТІ від 28 червня 1988 року № 24.

Із технічного паспорта, виготовленого 06 березня 1988 року КП КОР "Білоцерківське МБТІ" вбачається, що власником індивідуального житлового будинку (відповідно до свідоцтва про право власності, виданого на підставі рішення Таращанської міської ради від 01 червня 1988 року НОМЕР_1) розташованого по АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 В господарстві є житловий будинок, прибудова, ганок, козирок, огорожа: все 1987 року забудови.

Сторони припинили сімейно-шлюбні стосунки з 2011 року, разом не проживають, спільного господарства не ведуть.

Рішенням Таращанського районного суду від 02 листопада 2015 року шлюб між ними було розірвано.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, стаття 379 ЦК України визначає, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Згідно з положеннями статті 380 ЦК України житловий будинок як об'єкт права власності - це будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 (v0016700-98) "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", який втратив чинність з 21 грудня 2007 року, роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до ст. ст. 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Відповідно до ст. 25 КпШС України (від 01 січня 1970 року) якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнано судом спільною сумісною власністю подружжя.

За змістом статей 3, 60, 63, 65, 69, 70, 74 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними

Апеляційний суд вищевикладеного не врахував, не взяв до уваги, що ОСОБА_6 в кожному засіданні надавав покази, які протирічили одне одному та суперечили наданими ним же письмовим доказам, а також не врахував, що на момент укладення шлюбу між сторонами, на земельній ділянці розміром 600 кв. м по АДРЕСА_1 (Леніна) в м. Тараща ОСОБА_6 було збудовано лише: фундамент, стіни, перестінки в житловому будинку, зведено дах.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що будівництво житлового будинку було продовжено в період перебування ОСОБА_8 та ОСОБА_6 в шлюбі з 01 березня 1986 року та завершено будівництвом 28 квітня 1988 року. Будівництво житлового індивідуального будинку сторонами велося за спільні кошти, для спільного користування та проживання в ньому з дітьми, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що такий будинок може бути визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2013 року в справі № 6-37цс13, від 03 червня 2015 року № 6-38цс15)

Положеннями ст. 316 ЦПК України установлено вимоги щодо змісту рішення суду апеляційної інстанції. Зокрема, рішення суду має складатися з описової частини із зазначенням короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі; мотивувальної частини із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; резолютивної частини із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку суду по суті позовних вимог.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) роз'яснено, що апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення за наявності підстав, передбачених статтею 309 ЦПК України. Зазначеними підставами є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Суд апеляційної інстанції у порушення зазначеної норми процесуального закону ухвалив рішення, яке за своїм змістом не відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України, оскільки не зазначив чітких мотивів та підстав скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки у застосуванні процесуального закону, у зв'язку із чим рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.