розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку "Львів" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку "Львів" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 20 квітня 2017 року,

У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство Акціонерно-комерційного банку "Львів" (далі - ПАТ АКБ "Львів") звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 06 червня 2013 року № 2013t001 у сумі 83 259 грн 86 коп, із яких: 36 547 грн 03 коп. - заборгованість за процентами за період із 31 жовтня 2014 року по 26 травня 2016 року; 3 695 грн 40 коп. - заборгованість із комісії за період із 29 серпня 2014 року по 26 травня 2016 року, та 42 747 грн 43 коп. - пеня за період із 29 травня 2015 року по 26 травня 2016 року.

Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 10 лютого 2015 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ АКБ "Львів" заборгованість за кредитним договором від 06 червня 2013 року № 2013t001 у сумі 110 883 грн 41 коп. Вказане рішення суду відповідач виконав лише 06 квітня 2016 року, внаслідок чого виникла вищевказана заборгованість зі сплати процентів, комісії та пені за період із моменту постановлення судового рішення до моменту його реального виконання.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 20 квітня 2017 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ АКБ "Львів" заборгованість за процентами за період із 31 жовтня 2014 року по 26 травня 2016 року у сумі 36 547 грн 03 коп., 3 695 грн 40 коп. комісії за період із 29 серпня 2014 року по 26 травня 2016 року та 1 тис. грн пені.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ АКБ "Львів" просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, змінити рішення суду першої інстанції у частині суми пені, задовольнивши вказані позовні вимоги у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Виходячи з викладеного, а також із посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано зменшив розмір пені до 1 тис. грн, зважаючи на те, що нарахований позивачем розмір пені у сумі 42 747 грн 43 коп. значно перевищує розмір збитків.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками судів, адже такі відповідають одному з основних завдань цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, закріпленому у ст. 1 ЦПК України.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також встановивши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що суди надали належну оцінку зібраним у справі доказам, достатньо повно установили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Підстав вважати помилковими висновки судів по суті вирішеного спору колегія суддів не вбачає.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо визначеного судом розміру пені, проте ці доводи були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій по суті розгляду указаної позовної заяви, які їх обґрунтовано спростували, про що свідчить зміст оскаржуваних судових рішень.

Таким чином, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи не передбачено.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку "Львів" відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 20 квітня 2017 року залишити без змін.