Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ступак О.В., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч" про стягнення заборгованості з орендної плати, за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч" на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2017 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, який під час розгляду справи уточнила та остаточно просила стягнути із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч" (далі - СТОВ "Світоч") на свою користь заборгованість із орендної плати (з урахуванням індексу споживчих цін (інфляції) до нормативної грошової оцінки землі та суми пені) в загальному розмірі 76 803 грн 71 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є власником трьох земельних ділянок загальною площею 14,2 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (7,44 га - рілля, 4,28 га - рілля, 2,48 га - пасовище), які розташовані на території Новопавлівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області. 20 жовтня 2010 року між нею та СТОВ "Світоч" було укладено строком на 5 років договір оренди вказаних земельних ділянок, який 02 грудня 2010 року зареєстровано у Баштанському районному відділі Миколаївської регіональної філії ДП "Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що у державному реєстрі земель вчинено запис за № 041048500185. За умовами договору орендна плата вноситься орендарем у формі: грошова - не менше 5 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що на день укладення договору становило 6 400 грн, спосіб внесення - готівкою. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції. Проте у період із 2012 року по 2015 рік відповідач сплачував орендну плату частково, без застосування коефіцієнта 1,756 до нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 року № 1185 "Про внесення змін до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів" (1185-2011-п) , у зв'язку з чим утворилася заборгованість із орендної плати в зазначеному розмірі.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2017 року скасовано рішення місцевого суду та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Стягнуто зі СТОВ "Світоч" на користь ОСОБА_4 заборгованість із орендної плати у сумі 37 729 грн 51 коп. та судовий збір у сумі 1 102 грн 06 коп.

У касаційній скарзі СТОВ "Світоч" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції виходив із того, що умовами договору не передбачено збільшення розміру орендної плати в односторонньому порядку без укладення додаткової угоди, у зв'язку з чим суд вважав, що відповідач сплатив орендну плату відповідно до умов договору. Щодо застосування додаткового коефіцієнта для збільшення нормативної грошової оцінки землі при обчисленні орендної плати відповідно до Методики, на яку послався позивач, суд зазначив, що її норми можуть бути застосовані тільки для обчислення орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Проте з такими висновками місцевого суду обґрунтовано не погодився апеляційний суд виходячи з наступного.

Статтями 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 21, 24 Закону України "Про оренду землі" орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма, строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди.

Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно з п. 19-1 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (213-95-п) (зі змінами та доповненнями), показники нормативної грошової оцінки гектара ріллі окремої земельної ділянки, проведеної станом на 01 липня 1995 року, застосовуються із коефіцієнтом 1,756.

Судом установлено, що п. 13 договору оренди передбачає необхідність щорічного перегляду орендної плати, а отже вона повинна переглядатися в обов'язковому порядку. Укладення додаткової угоди для цього непотрібно.

У зв'язку з цим апеляційний суд правильно вважав, що починаючи з 2012 року для вирахування орендної плати необхідно застосовувати коефіцієнт 1,756 відповідно до вищевикладеної Методики.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок апеляційного суду про часткове задоволення позову.

Розглядаючи указаний позов, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 57- 60, 64, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржуване рішення апеляційного суду містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам ст. ст. 213- 215, 316 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Так, суд надав належну оцінку зібраним у справі доказам, на підставі яких достатньо повно установив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Підстав вважати помилковими висновки апеляційного суду по суті вирішеного спору та порушення судом норм матеріального права колегія суддів не вбачає.

Разом із тим на виконання вимог ч. 4 ст. 338 ЦПК України апеляційний суд обґрунтовано послався на висновки і мотиви Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, із яких були скасовані попередні судові рішення у цій справі.

Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч" відхилити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.