розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про стягнення банківського вкладу, процентів, пені та трьох відсотків річних, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") про стягнення банківського вкладу, процентів, пені та трьох відсотків річних, посилаючись на те, що відповідач на її неодноразові письмові та усні вимоги відмовляється повернути грошові кошти за договорами про банківський строковий вклад (депозит) від 13 листопада 2014 року № 300131/131885/3-14, від 22 грудня 2014 року № 300131/151334/5-14, від 13 лютого 2015 року № 300131/171809/07-15, від 13 лютого 2015 року № 300131/171813/1-15, строк дії яких сплив, та до теперішнього часу незаконно продовжує користуватися належними їй коштами, чим порушує її права вкладника - споживача послуг.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені у справі рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у зв'язку з віднесенням банку до категорії неплатоспроможних та настанням наслідків, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , визначено спеціальний порядок задоволення вимог вкладників.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої та апеляційної інстанцій є правильними, ґрунтуються на нормах матеріального права та узгоджуються з нормами процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (ч. 2 ст. 1060 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад) (ч. 1 ст. 1060 ЦК України). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються всі нараховані до цього моменту проценти (ч. ч. 1, 5 ст. 1061 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом.

Судами встановлено, що 13 листопада 2014 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ОСОБА_3 укладено договір-заяву № 300131/131885/3-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Стандарт" строком на три місяці в іноземній валюті, відповідно до умов якого позивач внесла, а відповідач прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 130 000 доларів США, строком з 13 листопада 2014 року до 13 лютого 2015 року, з відсотковою ставкою - 12,5 % річних.

22 грудня 2014 року між сторонами було укладено договір-заяву № 300131/151334/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Стандарт" на п'ять місяців в іноземній валюті, за умовами якого позивач внесла, а відповідач прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 70 000 доларів США, строком з 22 грудня 2014 року до 22 травня 2015 року, з відсотковою ставкою - 13 % річних.

17 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернулася до банку із заявою про повернення грошових коштів за договором-заявою № 300131/131885/3-14, однак відповідач кошти за вказаним вище договором не повернув.

22 травня 2015 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до договору-заяви від 22 грудня 2015 року, якою сторони домовились продовжити строк розміщення грошових коштів у сумі 70 000 доларів США на період з 23 травня 2015 року до 22 листопада 2015 року включно, з процентною ставкою 9 % річних.

Таким чином, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, яка складається із: 70 000 доларів США - з рахунку № 2630.0.032694.004; 233,54 долари США - з рахунку № 2638.5.032694.007; 129 365,02 доларів США - з рахунку № 2620.1.03269.006; 23 135,25 доларів США - заборгованість зі сплати пені; 2 241,98 доларів США - заборгованість зі сплати 3% річних.

Судами також встановлено, що 17 вересня 2015 року на офіційному сайті Національного Банку України було розміщено інформацію про те, що 17 вересня 2015 року Правлінням Національного Банку України прийнято постанову № 612 "Про віднесення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних".

Відповідно до постанови Правлінням Національного Банку України від 17 грудня № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"" 18 грудня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 230 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку" й розпочато процедуру ліквідації.

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підп. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, яка відповідно до положень ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України (1618-15) , має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, встановивши, що на час розгляду вказаної справи й ухвалення рішення у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" була введена тимчасова адміністрація та запроваджено процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення коштів поза межами системи гарантування вкладів фізичних осіб, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 Суди першої й апеляційної інстанцій правильно зазначили про наявність законодавчо визначеного порядку задоволення вимог вкладників таких банків.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і зводяться до оцінки доказів, що не є компетенцією суду касаційної інстанції в розумінні ст. 335 ЦПК України, і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, передбачених ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень.

Оскільки судами повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законні й обґрунтовані рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року залишити без змін.