розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2016 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 02 лютого 2017 року,

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору від 15 січня 2008 року б/н ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. На порушення умов договору відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконувала, тому станом на 30 листопада 2015 року у неї виникла заборгованість у сумі 18 854 грн 85 коп., із яких: 4 691 грн 18 коп. - заборгованість за кредитом; 11 189 грн 63 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 600 грн - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн - штраф (фіксована частина), 874 грн 04 коп. - штраф (процентна складова), яку просив стягнути позивач.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 18 854 грн 85 коп.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 02 лютого 2017 року змінено рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2016 року, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 17 174 грн 85 коп. заборгованості за кредитним договором, укладеним між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3 15 січня 2008 року б/н.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте оскаржувані рішення судів першої й апеляційної інстанцій зазначеним вимогам процесуального права не відповідають.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, яка утворилася у зв'язку з невиконанням належним чином відповідачем взятих за кредитним договором зобов'язань.

При цьому суд дійшов висновку, що перебіг позовної давності переривався на підставі ч. 1 ст. 264 ЦК України, оскільки відповідно до наданої позивачем виписки про рух коштів на кредитній картці відповідача, 21 січня 2013 року мало місце поповнення відповідачем ліміту коштів на кредитній картці у сумі 250 грн через касу відділення № 15 філії "Волинське ГРУ" ПАТ КБ "ПриватБанк", а останній автоматичний платіж у сумі 117 грн 28 коп. на погашення заборгованості був здійснений позивачем 30 вересня 2016 року шляхом списання цих коштів з іншого рахунку відповідача, відкритого у банку.

Щодо посилання представника відповідача на розбіжності номеру карткового рахунку відповідача в заяві позичальника та довідці про зміну кредитування та обслуговування кредитної карти від 03 травня 2016 року, суд зазначив, що при дослідженні судом письмових доказів таких розбіжностей не встановлено, номер кредитного карткового рахунку ОСОБА_3 - НОМЕР_1.

Змінюючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд виходив із того, що умовами кредитного договору не передбачено права банку та порядку стягнення пені та комісії.

При цьому суд вважав, що усупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України банком не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості за пенею та комісією в сумі 1 600 грн, про порядок їх нарахування, а тому дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість цих позовних вимог.

Посилання сторони відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності апеляційний суд вважав безпідставним, зазначивши, що шляхом внесення відповідачем 250 грн на поповнення свого рахунку, остання вчинила дії про визнання свого боргу вцілому, а не окремого платежу, тому відбулося переривання строку позовної давності.

При цьому суд виходив із того, що на підтвердження вчинення цієї операції саме відповідачем, банком надано апеляційному суду оригінал заяви про переказ готівки, згідно з яким 21 січня 2013 року ОСОБА_3 внесла 250 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1, який відкритий на її ім'я (а. с. 49, 220).

Установивши строк дії картки - січень 2011 року, враховуючи факт переривання у січні 2013 року строку позовної давності, суд дійшов висновку про непропущення позивачем строку позовної давності зверненням до суду з цим позовом у січні 2016 року.

Однак із вказаними висновками погодитися не можна виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Крім того, відповідно до положень ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Зокрема, ч. 4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Статтею 57 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з матеріалами справи, на а. с. 89-98 знаходиться розрахунок заборгованості за вищевказаним кредитним договором, згідно з яким сплату 21 січня 2013 року грошових коштів у сумі 250 грн здійснено на депозит SAMDN 3400…5987.

Таким чином, необґрунтованими є висновки судів щодо сплати відповідачем 21 січня 2013 року грошових коштів у сумі 250 грн саме на кредитний картковий рахунок № НОМЕР_1 та виходячи з цього - переривання строку позовної давності.

За таких обставин, питання щодо застосування строку позовної давності відповідно до ст. 256 ЦК України, ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, ч. 4 ст. 267 ЦК України судами належним чином не з'ясовано.

Оскільки всупереч вимогам ст. ст. 212- 215 ЦПК України суди першої й апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, на порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2016 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 02 лютого 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.