розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Київської місцевої прокуратури № 8, Святошинського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, за касаційними скаргами Київської місцевої прокуратури № 8 і Державної казначейської служби України на рішення апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року, касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 листопада 2016 року і рішення апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року,

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, з урахуванням уточнень просив стягнути з відповідачів на свою користь 1 174 500 грн на відшкодування моральної шкоди, втрачені доходи в розмірі 288 135 грн 41 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 160 363 грн, витрати, понесені на оплату експертного психологічного дослідження, у розмірі 6 200 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 5 800 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 12 червня 2009 року проти нього порушено кримінальну справу, яку закрито 09 грудня 2015 року у зв'язку із відсутністю події кримінального правопорушення. Оскільки позивач незаконно перебував під слідством 79 місяців та 12 днів, то просив задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року скасовано рішення Святошинського районного суду місті Києва від 11 листопада 2016 року та ухвалено нове рішення, яким позов про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 350 тис. грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

У решті позовних вимог у цій частині відмовлено.

Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення сум втрачених доходів у розмірі 288 135 грн 41 коп. та витрат на правову допомогу у розмірі 160 363 грн закрито.

У касаційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі Київська місцева прокуратура № 8 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - просить скасувати рішення суду першої інстанції і рішення апеляційного суду в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення сум втрачених доходів та втрат на правову допомогу, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Рішення апеляційного суду відповідає зазначеним нормам процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 10 ЦПК України установлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом установлено, що 12 червня 2009 року стосовно ОСОБА_3 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

31 серпня 2009 року ОСОБА_3 притягнуто як обвинуваченого.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 09 квітня 2010 року ОСОБА_3 визнано винним та призначено покарання у вигляді 7,5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями на строк 3 роки, із конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності.

28 липня 2010 року ухвалою апеляційного суду м. Києва скасовано вирок та направлено справу на новий розгляд.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 14 квітня 2011 року ОСОБА_3 визнано невинним та виправдано.

29 червня 2011 року ухвалою апеляційного суду м. Києва скасовано вирок суду першої інстанції та направлено справу на новий розгляд.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 05 вересня 2012 року ОСОБА_3 виправдано за відсутністю складу злочину.

14 листопада 2012 року ухвалою апеляційного суду м. Києва скасовано вирок, справу повернуто прокурору Святошинського району м. Києва для організації проведення додаткового розслідування.

02 березня 2013 року зареєстровано кримінальне провадження № 12013110060003520.

25 грудня 2013 року досудове слідство за кримінальним провадженням № 12013110060003520 закрито.

02 лютого 2014 року скасовано вищевказану постанову про закриття кримінального провадження та відновлено слідство.

09 грудня 2015 року постановою слідчого СВ Святошинського УП НП України в м. Києві кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Згідно з висновком психологічного експертного дослідження № ED-1206-4-347.16 розмір моральної шкоди, що була заподіяна ОСОБА_3, з урахування психологічних коефіцієнтів може становити 810 мінімальних заробітних плат.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами 2, 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу, тримання під вартою.

Згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується Державою незалежно від вини цього органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, відшкодовується Державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду; право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду виникає у разі закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (в редакції, чинній на час порушення кримінальної справи) (далі - Закон) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Згідно з ч. 3 ст. 13 цього Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.

Таким чином, оскільки кримінальне провадження було закрито у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, апеляційний суд правильно вважав наявними правові підстави, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 2 указаного Закону, для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Зважаючи на те, що мінімальний розмір заробітної плати на день ухвалення рішення згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (1801-19) становить 3 200 грн, а позивач перебував під слідством та судом 76 місяців (із 31 серпня 2009 року до 09 грудня 2015 року), апеляційний суд установив, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 243 200 грн. (3 200 грн х 76 міс. ).

Разом із тим апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визначення розміру моральної шкоди у сумі 350 тис. грн, посилаючись на положення вищевказаного Закону та ст. 1176 ЦК України, враховуючи характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач внаслідок тривалого незаконного перебування під слідством та судом.

Крім того, закриваючи провадження у справі у частині вимог щодо майнової шкоди, апеляційний суд із посиланням на положення указаного вище Закону правильно виходив із того, що оскільки слідчі дії стосовно закриття кримінального провадження провадив орган досудового слідства, тому цей орган у місячний термін з дня звернення громадянина витребовує всі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої матеріальної шкоди, і виносить відповідну постанову. У разі незгоди з винесеною постановою про відшкодування шкоди громадянин може оскаржити цю постанову до прокуратури або суду. Проте, як установив суд, позивач порушив вищенаведений порядок, звернувшись із вимогами про відшкодування матеріальної шкоди безпосередньо до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5 800 грн, апеляційний суд, керуючись ст. 84 ЦПК України, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості цих позовних вимог.

При цьому наданий позивачем акт приймання-передачі грошових коштів апеляційний суд правильно вважав неналежним доказом на підтвердження вказаних витрат, зазначивши, що належними доказами понесення цих витрат можуть бути документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212, 303, 304 ЦПК України, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржуване рішення апеляційного суду містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам ст. ст. 213- 215, 316 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Посилання представників прокуратури та казначейської служби у касаційних скаргах на необґрунтованість висновку апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди у розмірі 350 тис. грн є помилковими, спростовуються змістом оскаржуваного рішення апеляційного суду, яке є достатньо обґрунтованим і мотивованим.

Таким чином, наведені у вказаних касаційних скаргах доводи щодо визначеного апеляційним судом розміру моральної шкоди зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено. При цьому посилання на правові позиції Верховного Суду України не спростовують висновків апеляційного суду у цій частині позовних вимог.

Разом із тим помилковими є доводи касаційної скарги казначейської служби щодо відсутності передбачених законом підстав для покладення на казначейську службу цивільно-правової відповідальності за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади, адже у силу вимог ст. 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, заданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Доводи касаційної скарги позивача зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення втрат на правову допомогу, проте ці доводи були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду по суті вирішення указаних позовних вимог, який їх обґрунтовано спростував, про що свідчить зміст оскаржуваного рішення.

Таким чином, доводи касаційних скарг не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального чи матеріального права, про що зазначають у касаційних скаргах заявники.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають відхиленню, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ