розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційними скаргами представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві "Родовід Банк" Куліша Віктора Миколайовича на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року,

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути із ОСОБА_3 на свою користь 9 280,81 доларів США простроченої заборгованості за кредитом; 73,67 доларів США простроченої заборгованості за процентами за кредитом; 2 283 922 грн 60 коп. пені; 12 254 грн 69 коп. - 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України та 1 839 грн 69 коп. інфляційних втрат.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 23 липня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір № 77.1/АЄ-01354.08.2, відповідно до умов якого позичальнику відкрито невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 35 156 доларів США терміном по 23 липня 2015 року, за користування якими позивач зобов'язався сплачувати проценти у розмірі 7,7 % річних та щомісячну комісію за обслуговування кредиту у розмірі 0,3 % від суми наданого кредиту. Крім того, п. 3.6 договору передбачено обов'язок позичальника за порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів сплатити банку пеню у розмірі 1,6 % від суми простроченої заборгованості. Проте позичальник не виконував належним чином своїх зобов'язань, у зв'язку із чим утворилася заборгованість у зазначеному розмірі.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року, позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ "Родовід Банк" 9 280,81 доларів США простроченої заборгованості за кредитом, 73,67 доларів США простроченої заборгованості за процентами за кредитом, 245 тис. грн пені, 12 254 грн 69 коп. - 3 % річних та 3 654 грн судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у частині стягнення пені та процентів за користування кредитом, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Родовід Банк" Куліш В.М. просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення повної суми пені, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість із пені та інфляційних втрат у розмірі 2 285 762 грн 29 коп., обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте оскаржувані судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій не відповідають частково зазначеним вимогам процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із обов'язковості виконання зобов'язання, при цьому відповідно до ст. 551 ЦК України дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, суд виходив із безпідставності цих позовних вимог, оскільки сума зобов'язання виражена в іноземній валюті.

При цьому наданий банком розрахунок заборгованості за процентами суд вважав таким, що відповідає умовам кредитного договору.

Стягнення 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України суд вважав таким, що відповідає правилам регулювання правовідносин сторін у зв'язку із невиконанням зобов'язання.

Разом із тим суд вважав відсутніми підстави для застосування строку позовної давності, про що просив відповідач.

Однак із вказаними висновками судів не можна погодитися повністю, а саме у частині пені, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до вимог ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Судом установлено, що 23 липня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір № 77.1/АЄ-01354.08.2, відповідно до умов якого позичальнику відкрито невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 35 156 доларів США терміном по 23 липня 2015 року, за користування якими позивач зобов'язався сплачувати проценти у розмірі 7,7 % річних та щомісячну комісію за обслуговування кредиту у розмірі 0,3 % від суми наданого кредиту.

Проте позичальник не виконував належним чином своїх зобов'язань, у зв'язку із чим станом на 13 серпня 2015 року утворилася заборгованість, а саме: 9 280,81 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом та 73,67 доларів США - прострочена заборгованість за процентами. Крім того, відповідно до п. 3.6 кредитного договору банком нараховано пеню у розмірі 2 283 922 грн 60 коп. за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентами за ввесь період, а також 12 254 грн 69 коп. - 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України та 1 839 грн 69 коп. - інфляційні втрати.

Колегія суддів вважає правильним та законним висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, зважаючи на правову природу інфляційних витрат і те, що кредит надавався в іноземній валюті.

Разом із тим колегія суддів погоджується із висновком суду щодо стягнення прострочених процентів за користування кредитними коштами та 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Однак колегія суддів не може погодитися із висновками суду щодо вирішення позовних вимог про стягнення пені виходячи з наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, аналіз наведених норм ЦК України (435-15) дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Виходячи з викладеного, суд помилково не застосував до позовних вимог про стягнення пені спеціальну позовну давність, на чому наполягав відповідач, та необґрунтовано вважав правильним нарахування банком розміру пені за ввесь період порушення позичальником зобов'язання.

Вирішувати питання про застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру суми пені суд міг після визначення розміру пені в межах строку спеціальної позовної давності.

Виходячи з викладеного, помилковим є висновок суду про стягнення з відповідача 245 тис. грн пені.

Оскільки усупереч вимогам ст. ст. 212- 215, 361 ЦПК України суди першої й апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, у достатньому обсязі не визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у частині позовних вимог про стягнення пені - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

В інших оскаржуваних частинах судові рішення є законними та обґрунтованими, відсутні підстави для їх скасування, тому в цих оскаржуваних частинах судові рішення підлягають залишенню без змін на підставі ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві "Родовід Банк" Куліша Віктора Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року скасувати у частині позовних вимог про стягнення пені, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В інших оскаржуваних частинах рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року залишити без змін.