розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_3 на постанову державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Федорченко Л.В., за участю боржника ОСОБА_5, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 січня 2017 року,

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаною скаргою, в якій просила визнати неправомірною і скасувати постанову державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Суворовський ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області) Федорченко Л.В. від 18 травня 2016 року про закінчення виконавчого провадження № 38569989 із виконання виконавчого листа № 523/3648/13-ц, виданого 24 травня 2013 року Суворовським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку щомісяця.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 липня 2016 року скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Визнано неправомірною і скасовано постанову державного виконавця Суворовського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області Федорченко Л.В. від 18 травня 2016 року про закінчення виконавчого провадження № 38569989 із виконання виконавчого листа № 523/3648/13-ц, виданого 24 травня 2013 року Суворовським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку щомісяця.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 січня 2017 року скасовано ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 22 липня 2016 року.

У задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів, виходячи за межі доводів касаційної скарги згідно з ч. 3 ст. 335 ЦПК України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу порушено їх права чи свободи.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Судом установлено, що на виконанні Суворовського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області знаходиться виконавчий лист № 523/3648/13-ц, виданий 24 травня 2013 року Суворовським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку щомісяця.

Постановою державного виконавця Суворовського ВДВС ГТУЮ в Одеській області Федорченко Л.В. від 18 травня 2016 року виконавче провадження закінчено на підставі п. 10 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" та направлено виконавчий документ за належністю до Приморського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області.

На підставі наявних у справі доказів суд установив, що адреси проживання боржника та місцезнаходження його майна відносяться до Суворовського району м. Одеси, однак адреса місця роботи відноситься до Приморського району м. Одеси.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального та процесуального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для направлення виконавчого документа до Приморського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області необхідна згода стягувача,доказів наявності якої у справі немає.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування вищевказаної постанови державного виконавця.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване судове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення заяви, на порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212, 303 ЦПК України не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Помилковим і таким, що спростовується приписами ч. 1 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження", є висновок апеляційного суду про те, що державний виконавець діяв у межах визначених законом повноважень та що вказаними діями прав та свобод заявника ОСОБА_3 не порушено, адже право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить саме стягувачу.

Ураховуючи положення ст. 1 ЦПК України, згідно з якою завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, колегія суддів вважає, що апеляційний суд помилково скасував судове рішення першої інстанції із вищевикладених підстав.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням судового рішення першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 січня 2017 року скасувати, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 22 липня 2016 року залишити в силі.