розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 05 травня 2016 року,

У листопаді 2015 року позивач звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору від 31 липня 2007 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 19069 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом.

В забезпечення виконання зобов'язань 31 липня 2007 року між публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") та поручителем ОСОБА_4 укладено договір поруки.

Відповідачі зобов'язання за вказаним договорам належним чином не виконують, у зв'язку з чим станом на 02 жовтня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 100677,03 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 19145 дол. США; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 22664,63 дол. США; заборгованість по комісії за користування кредитом 1863,55 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 57003,85 дол. США.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 100677,03 дол. США, що відповідно до службового розпорядження НБУ від 02 жовтня 2015 року еквівалентно 2129319,18 грн та судові витрати в розмірі 31939,79 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 лютого 2016 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 31 липня 2007 року у розмірі 100677,03 дол. США, що згідно розпорядження Національного банку України від 02 жовтня 2015 року становить 2129319,18 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 05 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором в сумі 15664,84 дол. США та 380958,86 грн пені. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В позові ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості в розмірі 100677,03 дол. США солідарно відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, оскільки відповідачі взяті на себе перед ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов'язання за кредитним договором та договором поруки не виконали.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволенні позову частково, апеляційний суд виходив з того, що порука ОСОБА_4 припинилась згідно з положенням ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки банк не пред'явив вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, тому підстави для стягнення з неї як з поручителя суми заборгованості за кредитним договором відсутні.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами попередніх інстанції встановлено, що відповідно до укладеного договору від 31 липня 2007 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 19069 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору на строк з 31 липня 2007 року по 30 липня 2014 року. В забезпечення виконання зобов'язань між ПАТ КБ "ПриватБанк" та поручителем ОСОБА_4 укладено договір поруки від 31 липня 2007 року. Пунктом 12 даного договору поруки передбачено, що порука припиняється після закінчення 7 (семи) років з дня настання терміну повернення кредиту за Кредитним договором.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 серпня 2011 року задоволено позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3 і в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 31 липня 2007 року в розмірі 34762,72 дол. США, що еквівалентно 277058,88 грн., звернено стягнення на предмет застави - автомобіль GREAI WALL, модель SAFE, 2006 року випуску, що належить на праві власності ОСОБА_3.

Вказане рішення суду виконано, автомобіль продано і кошти від його реалізації були зараховані банком на погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором в частині пені, як це передбачено кредитним договором.

Відповідачі, всупереч вимогам статей 526, 530 ЦК України зобов'язання за вказаними договорами належним чином не виконали, у зв'язку з чим станом на 02 жовтня 2015 року, згідно доданого позивачем розрахунку, утворилась заборгованість у розмірі 100677,03 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 19145 дол. США; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 22664,63 дол. США; заборгованість по комісії за користування кредитом 1863,55 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 57003,85 дол. США.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 жовтня 2015 року банк направив на адресу відповідачів письмову вимогу щодо виконання кредитного зобов'язання (а.с. 9).

Місцевий суд вірно встановив, що відповідачі у кредитних правовідносинах діють як солідарні боржники, предметом спору є однорідні права та обов'язки, що випливають з кредитного договору та договору поруки.

Згідно статей 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині щодо стягнення солідарно з поручителя ОСОБА_4 заборгованості, апеляційний суд виходив з того, що, на момент подання вищевказаного позову порука була припинена, так як кредитор ПАТ КБ "ПриватБанк" протягом шести місяців від дня зміни строку виконання основного зобов'язання, тобто з часу ухвалення рішення Шевченківським районним судом м. Чернівці від 10 серпня 2011 року, не пред'явив позовні вимоги до поручителя ОСОБА_4

Частиною 1 ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У ч. 4 ст. 559 ЦК України зазначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Таким чином, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Згідно з п. 12 договору поруки порука припиняється після закінчення 7 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Апеляційним судом встановлено, що банк, скористався правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, на дострокове стягнення боргу, тим самим змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому саме з цієї дати, відповідно до вимог п. 12 договору поруки, почався перебіг строку пред'явлення вимоги до поручителя.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги умову вказаного пункту договору поруки щодо строку, після закінчення якого порука припиняється, тому висновок суду про припинення поруки є неправильним.

У правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року № 6-2662цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, зазначено, що вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Отже, враховуючи те, що банк, пред'явивши 02 листопада 2015 року позов про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором, звернувся до поручителя з вимогою в межах строку дії договору поруки, порука не є припиненою.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції порушуючи норми статей 212 - 214, 316 ЦПК України, належним чином доводи сторін не перевірив, не врахував вимоги ч. 4 ст. 60, статей 57, 212 ЦПК України про те, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, а всі докази оцінюються у сукупності і жоден з них не має для суду наперед встановленого значення. При цьому, відхиляючи одні докази і беручи за основу інші, суд має дати оцінку всіх доказів в сукупності, що судом зроблено не було.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Враховуючи, що відповідачі у кредитних правовідносинах діють як солідарні боржники, предметом спору є однорідні права та обов'язки, що випливають з кредитного договору та договору поруки, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню повністю.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення апеляційного суду відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 335, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,