розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 07 червня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 26 вересня 2006 року між закритим акціонерним товариством "Банк "НРБ" (далі - ЗАТ "Банк "НРБ"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанку Росії" (далі - ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії"), та ОСОБА_4 укладено договір про відкриття кредитної лінії, відповідно до умов якого останньому відкрито кредитну лінію на суму 3 800 000 грн. з процентною ставкою 16,75 % строком до 26 вересня 2013 року. З метою забезпечення виконання позичальником кредитних зобов'язань між банком та ОСОБА_5 26 вересня 2006 року укладено іпотечний договір. Разом з тим, ОСОБА_4 як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування не надано в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовну споживчу вартість кредиту, яка надається перед укладанням кредитного договору. Оскільки кредитний договір є недійсним, також підлягає визнанню недійсним і укладений на його підставі іпотечний договір.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просили визнати недійсними договір про надання кредитної лінії та іпотечний договір.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 07 червня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 26 вересня 2006 року між ЗАТ "Банк "НРБ", правонаступником якого є ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", та ОСОБА_4 укладено договір про відкриття кредитної лінії, відповідно до умов якого останньому відкрито невідновлювальну кредитну лінію на суму 3 800 000 грн. зі сплатою процентів у розмірі 16,75 % строком до 26 вересня 2013 року.

Судами також встановлено, що вказаний вище договір структурно складається із вступної часі:тини, в якій визначено його сторін, і наступних частин: предмет договору, належне забезпечення виконання зобов'язань позичальника, гарантії, надання кредиту, комісія (відсутня), проценти за користування кредитом, контроль за фінансовим станом і діяльністю позичальника, повернення кредиту, інші умови, реквізити та підписи сторін, платіжні реквізити. У додатку № 1 визначено графік повернення кредиту - щомісячна дата і сума в гривнях, яка підлягає поверненню до 26 вересня 2013 року. У додатку № 2 наведена загальна вартість платежів по договору і графік повернення платежів за рік із детальною структурою.

У подальшому між банком та ОСОБА_4 укладено додаткові угоди до договору про відкриття кредитної лінії.

З метою забезпечення виконання позичальником кредитних зобов'язань між банком та ОСОБА_5 26 вересня 2006 року укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка за вказаною адресою. Відповідно до умов іпотечного договору іпотекою забезпечуються зобов'язання боржника, які випливають із кредитного договору з усіма змінами та доповненнями до нього і можуть виникнути в майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За змістом статей 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1 - 3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вірно виходив із того, що на момент укладення кредитного договору, до відома позичальника були належним чином доведені всі необхідні умови договору. Банк виконав належним чином взяті на себе обов'язки. Кредитний договір підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови. Відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню договору споживчого кредиту, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, графік погашення кредиту, які підписані останнім та містять повну інформацію стосовно умов кредитування. Отже, банк у письмовій формі надав позивачу у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , і сторони узгодили всі істотні умови, підстави для визнання недійсним договору відсутні. Оскільки не надано доказів того, що кредитний договір є нікчемним чи недійсним, тому відсутні підстави для визнання договору іпотеки недійсним на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України.

Отже, місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.