розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства Банк Восток про зміну дати звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року,

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 1 квітня 2014 року він працював на посаді начальника юридичного сектору Харківського територіального управління Центрального регіонального департаменту публічного акціонерного товариства Банк Восток (далі - ПАТ Банк Восток). 20 березня 2015 року його було переведено на посаду заступника начальника юридичного відділу Північно-Східного регіонального департаменту банку. 16 травня 2016 року він подав заяву про звільнення за згодою сторін та просив надіслати його трудову книжку на адресу: вул. Сумська, 56, м. Харків.

Позивач зазначав, що 30 травня 2016 року він був звільнений з указаної посади за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Указував, що у день звільнення йому не було видано трудову книжку. 10 червня 2016 року йому було направлено лист щодо готовності видати трудову книжку, який було отримано ним 4 липня 2016 року, після чого він звернувся до банку і 13 липня 2016 року отримав трудову книжку у приміщенні банку по вул. Сумській, 56 у м. Харкові.

Ураховуючи викладене та посилаючись на те, що указані дії банку щодо невидачі у встановлені законодавством строки трудової книжки є незаконними, ОСОБА_4 просив суд зобов'язати ПАТ Банк Восток змінити дату його звільнення з 30 травня 2016 року на 13 липня 2016 року та внести зміни до трудової книжки, стягнути з банку на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 червня 2016 року по 13 липня 2016 року у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки у розмірі 17 296 грн 61 коп. та судові витрати.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), вірно застосувавши положення ст. ст. 47, 48, ч. 5 ст. 235 КЗпП України, пп. 3,4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 (301-93-п) Про трудові книжки працівників, пп. 2.4, 2.5 Інструкції Про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 20 липня 1993 року № 58 (z0110-93) , дійшли до правильного висновку, про те, що 30 травня 2016 року після винесення наказу про звільнення ОСОБА_4 та внесення до трудової книжки запису вона була поштовим зв'язком направлена на адресу, вказану особисто позивачем у заяві про звільнення.

Суди вірно виходили з того, що указана заява ОСОБА_4 про визначення адреси направлення йому трудової книжки свідчить про його намір особисто отримати трудову книжку у визначеному ним самим місці, яке він з дати звільнення не змінював, додаткових вказівок про зміну адреси направлення належної йому трудової книжки банку не надавав. Крім того, ОСОБА_4 30 травня 2016 року був повідомлений засобами електронного зв'язку про звільнення з посади з додаванням електронних копій наказу про звільнення та трудової книжки.

Отже, трудова книжка позивача поштовим зв'язком була доставлена 31 травня 2016 року за адресою: вул. Сумська, 56 м. Харків, у межах нормативних строків пересилання поштових відправлень, іншої поштової адреси для направлення трудової книжки чи інший спосіб вручення ОСОБА_4 трудової книжки після її відправлення згідно заяви від 16травня 2016 року останній роботодавцю не повідомив, протягом періоду часу з 31 травня 2016 року до 7 липня 2016 року за місцем, вказаним ним як адреса для направлення трудової книжки, не з'являвся, 7 липня 2016 року від отримання трудової книжки відмовився.

Суди дійшли до правильного висновку про те, що про факт надходження трудової книжки за вказаною самим позивачем адресою та необхідність її одержання банк неодноразово повідомляв позивача телеграмами та цінними листами з описом за відомими адресами знаходження позивача, зазначеними ним у його особистій картці ( а.с. 74, 79, 83, 87, 91).

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що невидача банком трудової книжки позивачу у день звільнення була пов'язана з проханням самого працівника про її направлення за вказаною ним адресою його місця роботи, роботодавцем було вжито всіх необхідних заходів для вчасного отримання позивачем трудової книжки.

ОСОБА_4 не довів, що банк відмовився видати трудову книжку у встановлені законодавством строки, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України), оскільки згідно його письмовою заявою вона буда надіслана йому поштою своєчасно.

Інші доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року залишити без змін.