Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Журавель В.І., Штелик С.П.

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк, третя особа - державний нотаріус Баришівської районної державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Київській області Малиновська Наталія Вячеславівна, про захист прав споживача, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, застосування наслідків недійсності правочину за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану його представником - ОСОБА_6, на рішення Баришівського районного суду Київської області від 9 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 травня 2017 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 9 жовтня 2007 року між ним та закритим акціонерним товариством комерційним банком ПриватБанк (далі - ЗАТ КБ ПриватБанк), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк), було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав йому грошові кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 65 тис. доларів США на купівлю квартири та 13 940 доларів США на сплату страхових платежів, з кінцевим терміном повернення до 9 жовтня 2027 року.

ОСОБА_4 зазначав, що назабезпечення виконання указаного кредитного зобов'язання 27 жовтня 2007 року між ним та банком укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого він передав в іпотеку останньому належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Позивач зазначав, що при укладенні кредитного договору було порушено вимоги ст. ст. 203, 230 ЦК України, ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів, зокрема, його як споживача фінансових послуг банку у письмовій формі не було повідомлено про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом і вартості всіх послуг пов'язаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяг, податковий режим сплати відсотків, що передбачено Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Крім того, у договорі встановлено протиправні умови сплати процентів за користування кредитом та винагороди за надання фінансових послуг у момент надання кредиту, які мають ознаки обману, а тому відповідно до вимог ст. ст. 18, 19 Закону України Про захист прав споживачів умови договору є несправедливими та такими, що створюють істотний дисбаланс договірних прав й обов'язків на шкоду споживачу. Указані дії банку кваліфікуються як нечесна підприємницька практика.

Ураховуючи викладене та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив суд визнати його право як споживача фінансових послуг порушеним, визнати кредитний договір, договір іпотеки недійсними та застосувати наслідки недійсності кредитного договору шляхом стягнення з ПАТ КБ ПриватБанк 5 958 доларів 53 центи США, що за курсом Національного банку України станом на 22 грудня 2016 року еквівалентно 157 483 грн 95 коп., 2 414 грн 14 коп. та судові витрати.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 9 березня 2017 року,залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 10 травня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, в інтересах якого діє його представник - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суди, вірно застосувавши положення ст. ст. 526, 627, 628, 629 ЦК України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що позивач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного ним банку, а саме ЗАТ КБ ПриватБанк, отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору, що відповідає положенням ст. ст. 19, 47, 49 Закону України Про банки і банківську діяльність, ст. ст. 3-5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю.

Такі висновки узгоджуються з роз'ясненнями, наданими судам у пп. 10, 11, 14, 16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин.

Суди вірно виходили з того, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та до 2014 року виконував його умови, що свідчить про прийняття ним таких умов.

При цьому суди дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваних кредитного та іпотечного договорів недійсними відповідно до положень ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України, як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень ст. ст. 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договорів, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними, а позивач не довів введення його в оману під час укладення договорів, оскільки перед їх підписанням він мав можливість ознайомитися з текстами та умовами договорів та власноручно їх підписав.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 2 грудня 2015 № 6-1341цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Отже, суди правильно зазначили, що позивач своїх вимог не довів, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Крім того, суди обґрунтовано не взяли до уваги висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи (ч. 6 ст. 147 ЦПК України), оскільки він містить відповіді на питання, які не належать до економічних експертиз та складений без врахування сплачених позивачем сум та додаткових угод до кредитного договору.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, в основному стосуються переоцінки доказів, що знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником - ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 9 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.