розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 07 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2016 року,

У травні 2016 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 15 вересня 2008 року ОСОБА_3 отримав кредитні кошти у розмірі 33 717 доларів США на строк до 14 вересня 2015 року зі сплатою 13,4 % річних. Угодою від 11 серпня 2009 року про внесення змін до кредитного договору сторони визначили новий розмір кредиту, який склав 35 542 доларів США, а також змінили термін погашення заборгованості, встановивши його до 14 жовтня 2019 року. У результаті неналежного виконання умов цього договору утворилася заборгованість, яка станом на 08 жовтня 2015 року становить 62 026,74 доларів США та яку відповідач, незважаючи на вимоги, не погасив.

Ураховуючи викладене, ПАТ "Укрсоцбанк" просило стягнути з відповідача зазначену кредитну заборгованість у розмірі 62 026,74 доларів США.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 07 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк" просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що банк пропустив трирічний строк позовної давності, про застосування наслідків якого заявив відповідач, оскільки останній перестав сплачувати кредит у листопаді 2009 року, а банк звернувся до суду із позовом лише у травні 2016 року.

Апеляційний суд погодився із висновком районного суду, зазначивши при цьому також про те, що поважних причин пропуску строку позовної давності банк не навів.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що 15 вересня 2008 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 33 717 доларів США на строк до 14 вересня 2015 року зі сплатою 13,4 % річних.

Угодою від 11 серпня 2009 року про внесення змін до кредитного договору сторони визначили новий розмір кредиту, який склав 35 542 доларів США, а також змінили термін остаточного погашення заборгованості, встановивши його до 14 жовтня 2019 року.

Пред'являючи позов, ПАТ "Укрсоцбанк" посилалось на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка станом на 08 жовтня 2015 року становить 62 026,74 доларів США та яку позичальник, незважаючи на вимоги, не погасив.

ОСОБА_3 заявив про застосування наслідків спливу трирічного строку позовної давності (а.с. 85).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору погашення кредиту здійснюється до 20 числа кожного місяця згідно з графіком та з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 14 жовтня 2019 року.

Пунктами 3.3.7 та 3.3.9 кредитного договору передбачено обов'язок позичальника сплачувати проценти за користування кредитом у порядку, визначеному п.п. 2.4, 2.5 цього договору, своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п. 1.1 цього договору.

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 18 червня 2014 року № 6-61цс14 та від 29 березня 2017 № 6-3087цс16, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Наведеного суд апеляційної інстанції не врахував та у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не встановив терміну погашення кредиту та спливу строку позовної давності за кожним платежем окремо з урахуванням того, що кінцевий термін повернення кредиту сторони встановили до 14 жовтня 2019 року, а також не перевірив, чи звертався банк до відповідача із вимогою про дострокове погашення кредиту в повному обсязі, відтак, дійшов передчасного висновку про можливість застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Отже, суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, судове рішення апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ