розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, визнання права на реєстрацію місця проживання за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 26 січня 2017 року,

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 2002 року по 2012 рік перебувала із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після розірвання шлюбу вона з дітьми проживає у АДРЕСА_1, яку її колишній чоловік придбав за час їхнього шлюбу. У вказаній квартирі також зареєстрований, проте не проживає, брат ОСОБА_4 - ОСОБА_5

Посилаючись на те, що, оскільки майно було придбано у шлюбі, тому воно вважається їхнім спільним сумісним майном, проте ОСОБА_4 не дає згоду на реєстрацію у цій квартирі їй та їхнім дітям, а також на те, що ОСОБА_5 не проживає у спірній квартирі, не сплачує комунальні послуги, а його реєстрація у квартирі позбавляє її можливості оформити субсидії, ОСОБА_3 просила визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у зазначеній квартирі, визнати за нею та її дітьми право на реєстрацію місця проживання у цій квартирі.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 26 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано ОСОБА_5 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 та її неповнолітніми дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право на реєстрацію місця проживання в АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не довела належним і допустимими доказами того, що вона є власником спірної квартири, тому не може заявляти вимогу про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою. Крім того, суд послався на те, що власник квартири за первинними документами не надав права позивачу та її дітям на реєстрацію у цій квартирі.

Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що позивачка є співвласником спірної квартири, оскільки майно набуте під час шлюбу, тому має право на реєстрацію у цій квартирі, а також ставити вимогу про визнання члена сім'ї власника таким, що втратив право користування житлом.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що з 2002 року по 2012 рік ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після розірвання шлюбу вона з дітьми проживає у АДРЕСА_1, яка була придбана за час їхнього шлюбу. Право власності на цю квартиру зареєстроване на ОСОБА_4

У вказаній квартирі також зареєстрований, проте не проживає, брат ОСОБА_4 - ОСОБА_5

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалася на те, що вказана квартира була придбана за час шлюбу, тому є спільним сумісним майном подружжя, проте ОСОБА_4 не дає згоди на реєстрацію у цій квартирі їй та їхнім дітям. При цьому у ОСОБА_5, який зареєстрований у зазначеній квартирі, у ній не проживає, комунальні платежі не сплачує, а його реєстрація у квартирі позбавляє її можливості оформити субсидію.

Апеляційний суд дійшов передчасного висновку про задоволення позову з підстав того, що ОСОБА_3 є співвласником квартири АДРЕСА_1, враховуючи, що квартира набута за час шлюбу, оскільки вона такої позовної вимоги не заявляла.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У своєму позові ОСОБА_3 просила визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у зазначеній квартирі, визнати за нею та її дітьми право на реєстрацію місця проживання у цій квартирі. У цій справі підлягають доведенню обставини втрати права на житло, а це регулюється положеннями ст. 71 або ст. 107 ЖК УРСР. Апеляційний суд, фактично вирішивши спір про поділ майна подружжя та визнавши, що квартира є спільним сумісним майном подружжя, не врахував того, що правом визначати предмет і підставу позову наділений лише позивач та вийшов за межі позовних вимог, що заборонено ст. ст. 11, 27, 31 ЦПК України. Фактично у цій справі апеляційний суд встановив преюдиційні обставини для іншої справи.

При цьому суд апеляційної інстанції не врахував того, що на розгляді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя. У позові ОСОБА_3 ставить вимогу про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 (а.с. 36-39).

Отже, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

При новому розгляді суд апеляційної інстанції має визначити належність обраного позивачем способу захисту порушеного права та належні норми матеріального права щодо визнання права на реєстрацію ОСОБА_3 із дитиною у спірній квартирі.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 26 січня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.