розглянувши в судовому засіданні справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська боргова компанія" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська боргова компанія", ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним; за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська боргова компанія", ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року,

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська боргова компанія" (далі - ТОВ "Українська боргова компанія") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2013 року № 3-167, ТОВ КБ "Арма" передало ТОВ "Українська боргова компанія" майнові права за кредитним договором від 25 липня 2007 року № 17/02-N/336, укладеним між ТОВ КБ "Арма" та ОСОБА_4, відповідно до якого останньою було отримано грошові кошти для належного використання у розмірі 300 тис. грн зі строком повернення до 24 липня 2037 року зі сплатою 12 % річних. Крім того, передано майнові права за іпотечним договором, предметом якого є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яким забезпечено кредитні зобов'язання ОСОБА_4

Оскільки станом на 08 серпня 2013 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість, що склала 409 676 грн 05 коп., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 298 417 грн 93 коп., нараховані відсотки - 111 258 грн 12 коп., позивач просив в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на 1/2 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Українська боргова компанія", ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним з тих підстав, що квартира, яка є предметом іпотеки, належить їй та її чоловіку на праві спільної часткової власності, у зв'язку з чим ОСОБА_4 не мала права передавати це майно в іпотеку.

ОСОБА_5 заявив позов до ТОВ "Українська боргова компанія", ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки з тих підстав, що 1/2 частки у праві власності на квартиру належить йому, в зв'язку з чим ОСОБА_4 не мала права передавати це майно в іпотеку.

Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2016 року в задоволенні позову ТОВ "Українська боргова компанія" відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 та позов ОСОБА_5 залишено без розгляду.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ТОВ "Українська боргова компанія" скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ТОВ "Українська боргова компанія" за договором про іпотечний кредит від 25 липня 2007 року № 17/02-N/336 у розмірі 409 676 грн 05 коп., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 298 417 грн 93 коп., нараховані відсотки - 111 258 грн 12 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки, який на праві приватної власності належить ОСОБА_3, а саме: Ѕ частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання за ТОВ "Українська боргова компанія" права власності.

У решті рішення залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що відповідно до кредитного договору від 25 липня 2007 року № 17/02-N/336, укладеного між ТОВ КБ "Арма" та ОСОБА_4, остання отримала грошові кошти для належного використання у розмірі 300 тис. грн зі строком повернення до 24 липня 2037 року зі сплатою 12 % річних.

На забезпечення виконання кредитних зобов'язань між цими ж сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

08 серпня 2013 року на підставі ліквідації ТОВ КБ "Арма" відповідно до вимог постанови НБУ від 28 серпня 2011 № 369 (з наступними змінами), Головою аукціонного комітету Генеральним директором Торгової біржі "НАША" ОСОБА_6 було затверджено протокол проведення аукціону з реалізації майна ТОВ КБ "Арма", а саме: майнових прав за кредитними договорами, укладеними між ТОВ КБ "Арма" та 60 фізичними й 45 юридичними особами. На підставі вищезазначеного протоколу, 08 серпня 2013 року між ТОВ КБ "Арма" та ТОВ "Українська боргова компанія" було укладено договір купівлі-продажу № 3-167, за яким ТОВ КБ "Арма" передало у власність ТОВ "Українська боргова компанія" майнові права за кредитними договорами, укладеними між ТОВ КБ "Арма" та 60 фізичними й 45 юридичними особами.

06 вересня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 було посвідчено договір про відступлення права за іпотечним договором, укладеним між ТОВ КБ "Арма" та ТОВ "Українська боргова компанія", відповідно до якого останній набув права нового іпотекодержателя квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Станом на 08 серпня 2013 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість, що склала 409 676 грн 05 коп., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 298 417 грн 93 коп., нараховані відсотки - 111 258 грн 12 коп.

14 лютого 2014 року Реєстраційна служба Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області здійснила заміну власника 1/2 частини зазначеної квартири, що перебуває в обтяженні позивача, із ОСОБА_4 на ОСОБА_3 на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області в справі № 2-894/11 від 01 червня 2011 року. Рішенням апеляційного суду Київської області від 11 червня 2015 року, яке набрало законної сили, рішення суду першої інстанції було скасовано і в задоволенні позову відмовлено, таким чином договір іпотеки зберігає свою силу.

Також судом установлено, що ТОВ КБ "Арма" 15 грудня 2010 року зверталось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів, звернення стягнення на предмет іпотеки та 22 жовтня 2010 року направляло вимогу про усунення порушень основного зобов'язання за договором про іпотечний кредит № 17/02-N/336, маючи намір врегулювати спір в досудовому порядку, який станом на 22 жовтня 2010 року вже мав місце.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що вимогу банку про досудове врегулювання спору ОСОБА_4 отримала 28 жовтня 2010 року, строк її виконання сплив 28 жовтня 2010 року, та дійшов висновку про застосування позовної давності у спірних правовідносинах, оскільки відповідну заяву було подано відповідачем ОСОБА_4, та, відповідно, відмовив у задоволенні первісного позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалюючи рішення про задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд виходив із того, що, звертаючись до суду в грудні 2010 року, ТОВ КБ "Арма" просило стягнути заборгованість строкову, а не достроково і це питання не вирішено. Ураховуючи, що договір іпотеки є похідним договором від основного кредитного договору, строк виконання якого закінчується у 2037 році, строк позовної давності 28 жовтня 2011 року настати не міг, оскільки не закінчився.

Однак з висновками апеляційного суду не можна погодитись, оскільки суд їх дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст рішення апеляційного суду передбачено в ст. 316 ЦПК України, в якому, зокрема, зазначаються мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Виходячи з положень зазначених процесуальних норм та норм ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України ухвалене апеляційним судом рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд повинен вирішити такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ст. 214 ЦПК України).

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

ОСОБА_4 подала заяву про застосування позовної давності (а. с. 101 т. 1).

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в ст. ст. 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин, початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст. 575 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, ч. 1 ст. 33 цього Закону передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Частина 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Умовами укладеного кредитного договору передбачено дату остаточного повернення кредиту - 24 липня 2037 року.

Разом із тим сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому або у визначеній банком частині (п. п. 5.2.4, 5.3.3).

При цьому сторони передбачили, що зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути виконане позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання відповідної вимоги (п. 6.4).

Судом першої інстанції встановлено, що вимога банку про дострокове повернення кредиту направлена відповідачу 28 жовтня 2010 року, строк її виконання настав 28 листопада 2010 року.

У цій вимозі (а. с. 105) банк вимагав достроково, через 30 днів з моменту одержання повідомлення, виконати всі боргові зобов'язання в повному обсязі.

Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов'язання.

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв'язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

При цьому таке право згідно з умовами укладених договорів виникає через 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання.

Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у справі № 357/16022/15-ц від 05 липня 2017 року.

Позивач міг пред'явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі). Разом із тим із позовом у цій справі позивач звернувся до суду лише в грудні 2014 року, тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції; на порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України обставинам звернення банку із вимогою про дострокове погашення кредитної заборгованості оцінки не надав та, взявши до уваги строк дії кредитного договору, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, за яким закінчився строк позовної давності.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції; на порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважав неправильними висновки цього суду, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі помилково скасованого рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року скасувати, заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2016 року залишити в силі.