розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про стягнення заборгованості зі сплати аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 06 березня 2017 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 11 липня 2003 року по 08 грудня 2006 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4, від якого мають сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 травня 2006 року була затверджена мирова угода, відповідно до якої він, відповідач, зобов'язався сплачувати аліменти на утримання сина у розмірі 500 грн. щомісяця, починаючи з 21 березня 2006 року й до досягнення дитиною повноліття. 12 лютого 2015 року Дзержинським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист, який нею пред'явлено до виконання до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі - Жовтневий ВДВС ХМУЮ).

Посилаючись на те, що аліменти на утримання сина він не сплачує, у результаті чого утворилася заборгованість, ОСОБА_3, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила стягнути з відповідача заборгованість з урахуванням індексації, за її розрахунком, у розмірі 203 878 грн. 48 коп., а також зобов'язати державного виконавця Жовтневого ВДВС ХМУЮ привести розрахунок заборгованості з аліментів, яку повинен сплатити ОСОБА_4, відповідно до вимог чинного законодавства України, тобто скласти розрахунок з урахуванням індексації відповідно до вимог ч. 2 ст. 184 СК України та ч. 4 ст. 73 Закону України "Про виконавче провадження", а також пені, що передбачено ч. 1 ст. 196 СК України.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 06 березня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2016 року ОСОБА_4 звільнено від сплати заборгованості за аліментами з 16 лютого 2012 року по 01 березня 2015 року у розмірі 18 232 грн. 14 коп. і згідно розрахунку державного виконавця заборгованість за відповідачем заборгованості по аліментам станом на 01 квітня 2016 року немає.

Апеляційний суд погодився із висновком районного суду, зазначивши при цьому також про те, що ОСОБА_3 без поважних причин протягом шести років не пред'являла виконавчий лист про стягнення із ОСОБА_4 аліментів до виконання, а, відтак, заборгованість за аліментами виникла, у тому числі, з її вини. При цьому індексацію суми аліментів здійснив державний виконавець, а його дії позивач не оскаржила.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що з 11 липня 2003 року по 08 грудня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 травня 2006 року була затверджена мирова угода, відповідно до якої відповідач зобов'язався сплачувати аліменти на утримання сина у розмірі 500 грн. щомісяця, починаючи з 21 березня 2006 року й до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2014 року, що набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів відмовлено.

12 лютого 2015 року Дзержинським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина у твердій грошовій формі у розмірі 500 грн. щомісяця починаючи з 21 березня 2006 року, який пред'явлено нею 18 лютого 2015 року до виконання до Жовтневого ВДВС ХМУЮ.

Постановою державного виконавця Жовтневого ВДВС ХМУЮ від 18 лютого 2015 року відкрито виконавче провадження за цим виконавчим листом.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалася на те, що ОСОБА_4 не сплачує аліменти на утримання сина, у результаті чого утворилася заборгованість, яка після індексації, за її розрахунком, складає 203 878 грн. 48 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України (2947-14) .

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Стаття 184 СК України передбачає можливість визначення розміру аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі.

Це відповідна (фіксована) сума коштів на утримання дитини, яка не є одноразовим платежем, а твердою грошовою сумою визначеною судом на утримання дитини до її повноліття.

Частина друга статті 184 СК України передбачає, що визначений судом у твердій грошовій сумі розмір аліментів, підлягає індексації відповідно до закону.

Спеціального закону про індексацію аліментів не прийнято, проте в Україні діє Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12) , відповідно до п. 7 ст. 5 якого індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 06 листопада 2013 року № 6-113цс13, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Наведеного районний суд не врахував та у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не встановив, чи проводилась індексація заборгованості по аліментам органами державної виконавчої служби чи судом при розгляді справи між тими ж сторонами про стягнення заборгованості з аліментів, а також не врахував правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 11 вересня 2013 року № 6-81цс13, про те, що, оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, тому при розгляді даної категорії спорів суд повинен встановити розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів та встановити строк, доякого кожне ізцих зобов'язань мало бути виконано. Апеляційний суд на наведені порушення, допущені районним судом уваги не звернув та їх не виправив.

Посилання апеляційного суду на те, що індексація розміру аліментів здійснена державним виконавцем, а позивачка його дії не оскаржила, безпідставні, оскільки у пред'явленому позові такі вимоги заявлені, що відповідає роз'ясненням, наданим судам у п. 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" (v0006740-14) , згідно з якими такі вимоги можуть бути заявлені як у позовному провадженні, так і у скарзі на дії державного виконавця.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 06 березня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.