№ 137 Слобожанського регіонального департаменту публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", про стягнення грошових коштів та нарахованих відсотків за договором банківського депозиту, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2017 року,

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), який згодом уточнив, про стягнення грошових коштів та нарахованих відсотків за договором банківського депозиту.

В обґрунтування позову зазначав, що 30 грудня 2014 року між ним та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) "Класік" № 300131/159212/1-14, за умовами якого банк прийняв від нього 45 000 грн зі сплатою 21,5 % річних строком до 30 січня 2015 року.

27 січня 2015 року він звернувся до банку із заявою про повернення вкладу по закінченню строку дії договору банківського вкладу, однак

30 січня 2015 року відповідач вклад йому не повернув та незаконно перевів кошти з його депозитного рахунку на рахунок до вимоги.

У лютому 2015 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" виплатило йому проценти за користування вкладом за період з 30 грудня 2014 року до

30 січня 2015 року, а також частину вкладу в розмірі 5 000 грн. Виплачувати залишок вкладу в розмірі 40 000 грн та проценти за користування вкладом за період з 30 січня 2015 року до 1 липня 2015 року банк відмовився.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просив суд визнати недійсним переказ депозиту за договором від 30 грудня 2014 року

№ 300131/159212/14 на рахунок до вимоги; стягнути з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його користь грошові кошти за договором строкового банківського вкладу (депозиту) "Класию" від 30 грудня 2014 року

№ 300131/159212/1-14 в розмірі 40 000 грн, проценти за користування вкладом за період з 30 січня 2015 року до 1 липня 2015 року в розмірі 2 754 грн 75 коп., інфляційні втрати за період з 30 січня 2015 року до 1 липня 2015 року в розмірі 15 348 грн. 95 коп., три проценти річних за період з 30 січня 2015 року до 1 липня 2015 року в розмірі 534 грн 45 коп., а всього 58 638 грн 15 коп.

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 9 липня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним переказ депозиту за договором від 30 грудня 2014 року № 300131/159212/1-14 на рахунок до вимоги.

Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 грошові кошти відповідно до договору строкового банківського вкладу (депозиту) "Класік" від 30 грудня 2014 року № 300131/159212/1-14 у сумі 40 000 грн.

Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 нараховані, але не сплачені відсотки за договором строкового банківського вкладу (депозиту) "Класік" від 30 грудня 2014 року № 300131/159212/1-14,

3 % річних за порушення зобов'язання з урахуванням індексу інфляції в розмірі 18 664 грн 77 коп.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2017 року заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова

від 9 липня 2015 року в частині визнання недійсним переказу депозиту за договором від 30 грудня 2014 року № 300131/159212/1-14 на рахунок до вимоги, стягнення на користь позивача нарахованих, але не сплачених відсотків за договором строкового банківського вкладу (депозиту) "Класік" від 30 грудня 2014 року № 300131/159212/1-14, 3 % річних за порушення зобов'язання з урахуванням індексу інфляції в розмірі 18 664 грн 77 коп. скасовано.

У цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 проценти за договором

від 30 грудня 2014 року № 300131/159212/1-14 банківського строкового вкладу (депозиту) "Класік" в розмір 2 коп., інфляційні втрати в розмірі 13 160 грн, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 499 грн 73 коп.

У задоволенні вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним переказу депозиту за договором від 30 грудня 2014 року № 300131/159212/1-14 на рахунок до вимоги відмовлено.

У іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції або ухвалити у справі нове рішення, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зобов'язання банку перед позивачем в розмірах та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту), припинилося у строк, визначений договором, проте ненадання вкладнику можливості розпорядитися власними коштами тягне відповідальність банку за порушення грошового зобов'язання, передбачену ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої та апеляційної інстанцій є правильними, ґрунтуються на нормах матеріального права та узгоджуються з нормами процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України (435-15) та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність"

Судами встановлено, що 30 грудня 2014 року між ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" і ОСОБА_3 було укладено договір-заяву строкового банківського вкладу (депозиту) "Класік" № 300131/159212/1-14, за умовами якого банк прийняв від позивача 45 000 грн зі сплатою 21,5 % річних строком до 30 січня 2015 року.

Відповідно до п. 9 цього договору-заяви вкладник підписанням цього договору-заяви усвідомлює та погоджується з тим, що Основні умови разом з цим договором-заявою складають договір банківського вкладу та є його невід'ємними частинами й підтверджує факт ознайомлення з основними

умовами, чинними на дату підписання банком та вкладником цього договору-заяви, погоджується з положеннями Основних умов у повному обсязі, бере на себе права та обов'язки, що визначені Основними умовами, та безумовно зобов'язується їх виконувати.

Положеннями п. 5.2 Основних умов (п. 6 договору-заяви) передбачено порядок, строки та умови повернення вкладу після закінчення строку дії договору.

27 січня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" із заявою про повернення вкладу по закінченню дії договору банківського вкладу.

30 січня 2015 року на виконання вимог п. 5.2 Основних умов банк перерахував вклад позивача в розмірі 45 000 грн та проценти за користування вкладом в розмірі 625 грн 96 коп. на рахунок № 2638.6.271051.002, відкритий вкладнику в банку на вимогу.

Починаючи з 30 січня 2015 року до 24 лютого 2015 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" виплатило ОСОБА_3 частину вкладу в розмірі 5 000 грн та нараховані відсотки в сумі 625 грн 96 коп.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 9 липня 2015 року в частині стягнення на користь ОСОБА_3 суми вкладу в розмірі 40 000 грн виконано, що не заперечується сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

За змістом ч. 2 ст. 1070 ЦК України проценти сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Пунктом 2 наказу голови правління ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" від 29 серпня 2013 року № 712-о "Про внесення змін до наказу від 19 серпня 2013 року № 681-о "Про внесення змін в Основні умови по залученню банківських вкладів фізичних осіб" встановлено, що починаючи з 1 вересня 2013 року проценти по залишках грошових коштів на рахунках на вимогу нараховуються із розрахунку 0,0001 % річних.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦПК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про стягнення на користь позивача відсотків за договором відповідно до наказу голови правління ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" від 29 серпня 2013 року № 712-о, 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також про правомірність дій банку щодо перерахування депозитних коштів позивача після закінчення дії договору строкового вкладу на рахунок на вимогу, відкритий у банку на ім'я останнього.

При цьому судом правильно застосовано правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1891цс15 та від 25 грудня 2013 року у справі № 6-140цс13, які в силу положень ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують і зводяться до оцінки доказів, що не є компетенцією суду касаційної інстанції в розумінні ст. 335 ЦПК України, і не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень.

Оскільки апеляційним судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законне й обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ