розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Гюрсой" про стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Гюрсой" на рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 січня 2017 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Гюрсой" (далі - ТОВ "Гюрсой") про стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги мотивувала тим, що з 2002 до 2016 року працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера, за вказаний період їй не надавалися щорічні відпустки, проте при звільненні, 23 березня 2016 року, їй не було виплачено компенсацію за не використані відпустки.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 26 січня 2017 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2016 року скасовано, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Гюрсой" на користь ОСОБА_3 14 904 грн компенсації за невикористані відпустки та 24 963 грн середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні за період із 24 березня 2016 року до 26 січня 2017 року, а всього 39 867 грн без врахування податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню відповідно до вимог чинного законодавства з цієї суми.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ТОВ "Гюрсой" просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив з обґрунтованості позову, оскільки відповідач не виплатив позивачеві при звільненні компенсацію за невикористані нею відпустки.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Установлено, що на підставі наказу від 1 серпня 2002 року № 15 ОСОБА_3 прийнято на роботу до ТОВ "Гюрсой" на посаду головного бухгалтера.

Відповідно до наказу від 23 березня 2016 року № 2-к ОСОБА_3 звільнено із займаної посади на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в ст. 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, яка в силу положень ст. 360-7 ЦПК Українимає враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) . Під час проведення розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата.

Проте, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 213- 214, 303, 304, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, й, відповідно, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку не врахував розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Також судом апеляційної інстанції при визначенні розміру компенсації не наведено належних розрахунків середнього заробітку позивача, у порушення положень ч. 4 ст. 10 ЦПК України не роз'яснено сторонам право надати суду належні та допустимі докази, зокрема не роз'яснено ТОВ "Гюрсой" про необхідність надання відповідних довідок про розмір заробітної плати ОСОБА_3, а враховано лише наданий позивачем розрахунок. При цьому суд залишив поза увагою, що право на щорічну відпуску у 2016 році ОСОБА_3 набувала лише в серпні цього року.

Крім того, зазначаючи про відсутність доказів надання ОСОБА_3 щорічних відпусток за період роботи у відповідача, апеляційний суд не врахував надані відповідачем накази за період з 2006 року до 2016 року та доводи представника ТОВ "Гюрсой" про вчинення ОСОБА_3 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України, а саме: заволодіння бухгалтерською документацією товариства, з приводу чого Комунарським ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області розпочато досудове розслідування по кримінальному провадженню.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК Українидоказування, а отже і рішення суду, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України, не з'ясував усіх дійсних обставин справи, що мають важливе значення для правильного її вирішення, не перевірив усі доводи сторін у справі, не погодився та не спростував їх, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права відповідно до вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення й направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ