Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк до ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк на рішення апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року,

У квітні 2016 публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк (далі - ПАТ Укрсоцбанк) звернулось до суду із вище вказаним позовом, посилаючись на те, що 29 вересня 2006 року із ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит в сумі 55 тис. доларів США зі сплатою 12,5 % річних терміном до 29 вересня 2021 року. 31 жовтня 2012 року із ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін до кредитного договору, яким змінено валюту кредиту шляхом рефінансування заборгованості в сумі 613 095 грн 88 коп. із процентною ставкою 9,9 % річних терміном до 30 вересня 2021 року. ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 30 жовтня 2014 року складала 799 461 грн 57 коп.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені ним судові витрати.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20 вересня 2016 року позов ПАТ Укрсоцбанк задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ Укрсоцбанк суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 747 511 грн 41 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ Укрсоцбанк відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ Укрсоцбанк, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у позові, апеляційний суд на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), правильно застосувавши ст. ст. 261, 530, 611, 631 ЦК України, дійшов правильного висновку про те, що у зв'язку з неналежним виконанням умов договору позичальником згідно з п. 4.5. кредитного договору строк виконання основного зобов'язання змінився (ст. 611 ЦК України). Оскільки останній платіж за кредитним договором відповідач здійснив 31 жовтня 2012 року, то згідно з п. 4.5 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 30 січня 2013 року і тому банк мав право з 30 січня 2013 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, проте з позовом до суду звернувся лише у квітні 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. При цьому правильно зазначив про те, що після зміни строку виконання зобов'язання (30 січня 2013 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали б правового значення, оскільки за вимогою п. 4.5 кредитного договору позичальник був зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком не підлягали виконанню.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.