Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Журавель В.І., Штелик С.П.

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку Надра про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану її представником - ОСОБА_5, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2017 року

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 17 січня 2007 року між нею та відкритим акціонерним товариством комерційним банком Надра(далі - ВАТ комерційний банк Надра), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк Надра, було укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав грошові кошти на споживчі цілі у розмірі 37 тис. доларів США строком до 16 січня 2017 року.

Зазначала, що при укладеннікредитного договору банком було порушено положення Закону України Про захист прав споживачів, зокрема договір не містить підстав припинення, порядку змінийого умов, у ньому не зазначено детальногорозрахункузагальної вартості кредиту та річної відсоткової ставки, не вказано вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, кредитний договірмістить несправедливі умови щодо порядку його дострокового повернення, договір не містить положень про надання можливості споживачу права розірвати його на власний розсуд. Крім того, перед укладанням договору банк не надав у письмовій формі доступної, повної й своєчасної інформації про кредит. Також при укладанні кредитного договору вона не отрималаможливості правильно сприйняти умови кредитування.

Позивачка зазначала, що вона, не маючи відповідних знань в галузі кредитування, не могла оцінити законність умов кредитного договору, банк ввів її в оману, а тому договір є несправедливим. Крім того, такі дії банку кваліфікуються як нечесна підприємницька практика.

Ураховуючи викладене та посилаючись на те, при укладенні кредитного договору було порушено вимоги ст. ст. 203, 230 ЦК України, його умови суперечать положенням Закону України Про захист прав споживачів, ОСОБА_4 просила визнати кредитний договір недійсним.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 1 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, в інтересах якої діє її представник - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суди, вірно застосувавши положення ст. ст. 526, 627, 628, 629 ЦК України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що позивачка з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного нею банку, а саме ВАТ комерційний банк Надра, отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору, що відповідає положенням ст. ст. 19, 47, 49 Закону України Про банки і банківську діяльність, ст. ст. 3-5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю (15-93) .

Такі висновки узгоджуються з роз'ясненнями, наданими судам у п.п. 10, 11 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин.

При цьому суди дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання кредитного договору недійсним відповідно до положень ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України, як укладеного унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень ст. ст. 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договору, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними; позивачка не довела введення її в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписала.

Позивачка не довела своїх позовних вимог, що є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, в основному стосуються переоцінки доказів, що знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником - ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.