розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та кредит" до ОСОБА_5 та малолітніх: ОСОБА_6, ОСОБА_7 в особі їх законного представника ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей Червонозаводського району управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Червонозаводський районний відділ Державної міграційної служби у Харківській області про виселення, за касаційною скаргоюПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 21 квітня 2016 року,

У листопаді 2014 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулось до суду із вказаним позовом до ОСОБА_5 та малолітніх - ОСОБА_7 та ОСОБА_6, в інтересах яких діє ОСОБА_5

Позовні вимоги мотивовані тим, що останній не виконав умови кредитного договору, який було укладено між ним та банком 28 лютого 2007 року.

За умовами вказаного договору відповідач отримав кредит у розмірі 34000 доларів США та виконання якого було забезпечено нотаріально посвідченим договором іпотеки, предметом якого був будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2010 року було звернуто стягнення на вказаний житловий будинок, проте виконанню рішення перешкоджає факт проживання та реєстрація відповідачів у будинку.

В травні 2013 року відповідачу направлена вимога про добровільне виселення, яка залишилась без відповідного реагування.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2016 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено з інших підстав.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" просить скасувати рішення судів нижчих інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами (судом) норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-УІІІ "Про судоустрій статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, керувався ст.ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та ч.3 ст. 109 ЖК України і виходив із того, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про отримання відповідачем його вимоги від 7 травня 2013 року про добровільне виселення з будинку, а також послався на Закон України "Про мораторій", а тому заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2010 року в частині звернення стягнення на вказаний житловий будинок, як предмет іпотеки не підлягає виконанню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позову, з інших ніж вказав суд першої інстанції підстав, апеляційний суд виходив із того, що спірний будинок був придбаний відповідачем, як за отриманні у позивача кошти так і за особисті кошти. Тобто більш ніж 1/4 частина вказаного майна придбана не за рахунок кредитних коштів, а тому відповідно до вимог ч.2 ст. 109 ЖК УРСР, відповідач разом з малолітніми дітьми не може бути виселеним з будинку без надання їм іншого житлового приміщення, тоді як позивач ставив саме таку вимогу, що є підставою для відмови у позові.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку", згідно якої в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст. 40 цього ж закону передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення, а саме: громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечено іпотекою відповідного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК УРСР).

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та обґрунтовано відмовив у задоволені позову.

Висновки суду відповідають обставинам справи та ґрунтуються на доказах, яким дана правильна оцінка.

Зі змісту рішення судів і доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені у ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ