розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Перервинцівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 02 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 02 березня 2017 року,

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_8, після смерті якого відкрилася спадщина. Позивач прийняла спадщину після смерті батька шляхом подання відповідної заяви нотаріусу. Також спадкоємцями, які прийняли спадщину, є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 При зверненні до Перервинцівської сільської ради секретар сільської ради дав їй два тексти заповіту ОСОБА_8, один примірник складався за участю одного свідка, а другий - за участю двох інших свідків. Позивач вважає, що секретар Перервинцівської сільської ради при посвідченні заповіту порушив вимоги закону та інструкції щодо посвідчення заповіту, у зв'язку з чим вважає оспорюваний заповіт недійсним і таким, що порушує її право на спадщину.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила визнати недійсним заповіт, складений 18 квітня 2014 року ОСОБА_8 щодо розпорядження майном на користь ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений секретарем виконавчого комітету Перервинцівської сільської ради Драбівського району Черкаської області ОСОБА_9

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 02 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 02 березня 2017 року, у задоволенні указаного позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі наявних у справі доказів правильно вважав установленим, що зміст розпорядження заповідача в обох примірниках заповіту є ідентичним, відповідає волі спадкодавця ОСОБА_8; обидва примірники зареєстровані в реєстрі вчинення нотаріальних дій під № 49; заповіт був складений у письмовій формі уповноваженою особою.

При цьому суд правильно виходив із того, що існування двох примірників із текстом розпорядження одного змісту не суперечить закону і свідчить про те, що 18 квітня 2014 року посвідчувався один заповіт, а не два; в обох примірниках зазначено час та місце складання. Відмінності самого посвідчення не суперечать закону, оскільки в першому примірнику свідок ОСОБА_10 підписала заповіт на прохання заповідача у зв'язку із неможливістю поставити свій підпис. У другому примірнику заповіт був посвідчений при двох свідках, що допускає закон при виявленні бажання заповідача. У зв'язку з цим суд правильно вважав, що обставини посвідчення заповіту в першому випадку не виключають обставин посвідчення заповіту в другому випадку.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що встановлена судом невідповідність зазначеного часу складання другого примірника заповіту при свідках не може бути достатньою підставою для висновку про порушення форми та посвідчення заповіту, які в цілому були дотримані, та в будь-якому випадку не є підставою для висновку про те, що розпорядження заповідача не було вільним та не відповідало його волі.

Відмовляючи у задоволенні указаного позову, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також встановивши обставини справи, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що суди надали належну оцінку зібраним у справі доказам, достатньо повно установити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Підстав вважати помилковими висновки судів по суті вирішеного спору колегія суддів не вбачає.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо обставин посвідчення заповіту, показів свідків були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій по суті вирішення заявлених позовних вимог, таким чином, ці доводи зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи не передбачено.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 02 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 02 березня 2017 року залишити без змін.