розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Одесі про визнання неправомірною відмову у призначенні одноразової страхової виплати, стягнення одноразової страхової виплати та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Одесі на рішення апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2016 року,

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати неправомірною відмову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України у м. Одесі (далі - ВВД ФСС НВВ та ПЗ України у м. Одесі, Фонд) у призначенні йому одноразової страхової виплати; стягнути з ВВД ФСС НВВ та ПЗ України у м. Одесі на його користь 82 824 грн одноразової страхової виплати, а також грошові кошти у розмірі 40 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 04 серпня 1987 року по 23 грудня 1988 року він працював бетонником на підприємстві СУ "Промстрой" тресту "Днепртяжстрой". 05 вересня 1987 року під час виконання трудових обов'язків із ним стався нещасний випадок. 10 травня 1988 року МСЕК встановила йому 60 % професійної працездатності строком на один рік. У лютому 2010 року він звернувся до відповідача з проханням про призначення страхової виплати у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, який має посттравматичний характер через каліцтво, отримане на виробництві. 16 березня 2010 року МСЕК видало йому довідку про втрату 10 % професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом.

Також зазначив, що 10 вересня 2010 року начальником ВВД ФСС НВВ та ПЗ України у м. Одесі винесено постанову про призначення йому страхової виплати у сумі 416 грн 51 коп., розмір якої становить 10 % від середньомісячної заробітної плати перед настанням страхового випадку. Цього ж дня начальник ВВД ФСС НВВ та ПЗ України у м. Одесі надіслав на адресу ОСОБА_3 лист за № 237, яким відмовив йому в призначенні одноразової страхової виплати. 19 жовтня 2010 року МСЕК видало ОСОБА_3 довідку про втрату 25 % професійної працездатності у зв'язку із трудовим каліцтвом та I групу інвалідності. 04 листопада 2010 року начальником ВВД ФСС НВВ та ПЗ України у м. Одесі винесено постанову про призначення ОСОБА_3 щомісячної страхової виплати у сумі 1 041 грн 27 коп., розмір якої становить 25 % від середньомісячної заробітної плати перед настанням страхового випадку, яка складала 4 165 грн 09 коп.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 27 березня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Останнім рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано неправомірною відмову ВВД ФСС НВВ та ПЗ України у м. Одесі у призначенні ОСОБА_3 одноразової страхової виплати.

Стягнуто з ВВД ФСС НВВ та ПЗ України у м. Одесі на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 82 824 грн у рахунок одноразової страхової виплати, а також 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ВВД ФСС НВВ та ПЗ України у м. Одесі просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Рішення апеляційного суду відповідає зазначеним нормам процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що на момент втрати позивачем працездатності діяли Правила відшкодування підприємствами, установами та організаціями шкоди, затверджені постановою Держкомпраці СРСР та Президією ВЦРПС від 13 лютого 1985 року (13.02.1985) (далі - Правила), які не передбачали одноразової допомоги при отриманні травми на виробництві, та будь-які виплати постраждалому покладалися на підприємство, а не на Фонд.

Проте з такими висновками обґрунтовано не погодився апеляційний суд виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Згідно із пп. "б" п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, шляхом виплати йому одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", у разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду.

У разі коли при подальших обстеженнях МСЕК потерпілому встановлено інший, вищий ступінь втрати стійкої професійної працездатності, з урахуванням іншої професійної хвороби або іншого каліцтва, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, йому провадиться одноразова виплата, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток збільшення ступеня втрати професійної працездатності відносно попереднього обстеження МСЕК, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою відносно нього самого, членів його сім'ї або близьких родичів, у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням або ушкодженням його майна. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Судом установлено, що із 04 серпня 1987 року по 23 грудня 1988 року позивач працював на підприємстві СУ "Промстрой" тресту "Днепртяжстрой".

05 вересня 1987 року під час виконання трудових обов'язків з ним стався нещасний випадок, у результаті якого він отримав перелом стегна та потрапив на 180 днів на стаціонарне лікування, що підтверджується актом від 07 вересня 1987 року № 3.

10 травня 1988 року МСЕК встановила ОСОБА_3 III групу інвалідності та втрату 60 % професійної працездатності строком на один рік, що підтверджується довідкою від 20 травня 1988 року № 058302.

16 березня 2010 року МСЕК видало ОСОБА_3 довідку № 003218 про втрату 10 % професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом.

10 вересня 2010 року начальником ВВД ФСС НВВ та ПЗ України у м. Одесі винесено постанову про призначення ОСОБА_3 щомісячної страхової виплати у сумі 416 грн 51 коп., розмір якої становить 10 % від середньомісячної заробітної плати перед настанням страхового випадку, яка складала 4 165 грн 09 коп.

Крім того, у цей же день начальник Фонду надіслав на адресу ОСОБА_3 листа за № 237, яким відмовив йому в призначенні одноразової страхової виплати.

09 жовтня 2010 року МСЕК видало ОСОБА_3 довідку № 004112 про втрату 25 % професійної працездатності у зв'язку із трудовим каліцтвом та II групу інвалідності.

04 листопада 2010 року начальником ВВД ФСС НВВ та ПЗ України у м. Одесі винесено постанову про призначення ОСОБА_3 щомісячної страхової виплати у сумі 1 041 грн 27 коп., розмір якої становить 25 % від середньомісячної заробітної плати перед настанням страхового випадку, яка складала 4 165 грн 09 коп.

Відповідно до листа начальника ВВД ФСС НВВ та ПЗ України у м. Одесі від 10 вересня 2010 року № 237 ОСОБА_3 відмовлено у призначенні одноразової допомоги із посиланням на те, що стійка втрата працездатності вперше йому була встановлена у 1988 році, до набрання чинності Законом України "Про охорону праці" (2694-12) , а огляд МСЕК від 06 березня 2010 року вважається вторинним, тому відсутні підстави для призначення одноразової допомоги.

Апеляційний суд належно оцінив ту обставину, що Фонд, призначивши позивачу щомісячні страхові виплати в порядку дії Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , тим самим фактично визнав право позивача на соціальний захист, установлений положеннями цього Закону, тобто визнав право позивача на повне забезпечення зі страхування від нещасного випадку відповідно до ч. 2 ст. 2 цього Закону.

Також апеляційний суд правильно виходив із того, що, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової допомоги, відповідач не врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 34 вищевказаного Закону, у разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду.

У разі, коли при подальших обстеженнях МСЕК потерпілому встановлено інший, вищий ступінь втрати стійкої професійної працездатності, з урахуванням іншої професійної хвороби або іншого каліцтва, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, йому провадиться одноразова виплата, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток збільшення ступеня втрати професійної працездатності відносно попереднього обстеження МСЕК, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Крім того, апеляційний суд правильно вважав, що суд першої інстанції не врахував положень ст. 37 зазначеного Закону, якою встановлено виключний перелік підстав для відмови у страховій виплаті, а саме: навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку; подання роботодавцем або потерпілим Фонду неправдивих відомостей про страховий випадок; вчинення застрахованим умисного злочину, що призвів до настання страхового випадку; якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом; зазначений перелік є вичерпаним та розширенню не підлягає.

У зв'язку з цим апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставним посилання Фонду на відсутність підстав у призначенні позивачу одноразової страхової виплати у зв'язку з тим, що огляд МСЕК від 16 березня 2010 року вважається вторинним, зазначивши, що позивачу у 2010 році встановлено ІІ групу інвалідності безстроково та 25 % професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом.

Разом із тим апеляційний суд правильно виходив із того, що протоколом засідання комісії з рішення спірних питань при відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Київському районі м. Одеси від 06 серпня 2010 року № 10 комісією вирішено призначити потерпілому на виробництві ОСОБА_3 одноразову страхову виплату у повному обсязі; зазначений протокол на теперішній час є чинним.

Посилаючись на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення одноразової страхової виплати у сумі 82 824 грн, яка, як зазначив суд, підтверджується відповідним розрахунком, який міститься у матеріалах справи.

Крім того, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що у результаті неправомірної відмови позивачу у призначенні одноразової страхової виплати йому спричинена моральна шкода та, зважаючи на роз'яснення Пленуму Верховного Суду України у п. п. 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 (v0004700-95) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, обґрунтовано визначив розмір завданої позивачу моральної шкоди у сумі 1 тис. грн, що буде відповідати засадам розумності, виваженості та справедливості, враховуючи характер та тривалість страждань позивача, спричинених йому протиправними діями відповідача.

Таким чином, переглядаючи повторно справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги, а також правильність і законність рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржуване рішення апеляційного суду містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам ст. ст. 213- 215, 316 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду щодо задоволення позовних вимог, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи не передбачено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Одесі відхилити.