розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до районного комунального підприємства "Архітектурно-планувальне бюро" Володимирецької районної ради Рівненської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 11 квітня 2017 року,

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 31 жовтня 2012 року він працював на посаді інженера-проектувальника районного комунального підприємства "Архітектурно-планувальне бюро" Володимирецької районної ради Рівненської області (далі - РКП "Архітектурно-планувальне бюро"). 30 вересня 2015 року на підставі його заяви наказом директора РКП "Архітектурно-планувальне бюро" його звільнено з роботи згідно зі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Вважав своє звільнення незаконним, оскільки підприємством було висунуто йому вимогу про проходження навчання з комп'ютерного програмування. Проте таких навчань підприємством не проводилося, як і не направлялось його на відповідні курси, чи семінари, що пов'язані зі здобуттям ним знань і досвіду роботи з комп'ютером. У зв'язку з недостатністю знань відповідачем здійснювався тиск на нього, унаслідок чого він був вимушений написати заяву про звільнення за власним бажанням. Вважав, що такими діями відповідача порушено його трудові права. Зазначав про те, що строк звернення до суду ним пропущений з поважних причин.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просив суд поновити строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, скасувати наказ директора РКП "Архітектурно-планувальне бюро" від 30 вересня 2015 року про його звільнення, поновити його на роботі, стягнути з підприємства середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 23 січня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Скасовано наказ директора РКП"Архітектурно-планувальне бюро" від 30 вересня 2015 року про звільнення ОСОБА_3 Поновлено ОСОБА_3 на посаді інженера-проектувальника РКП "Архітектурно-планувальне бюро". Стягнуто з РКП "Архітектурно-планувальне бюро" на користь ОСОБА_3 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу у розмірі 20 905 грн 39 коп. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 11 квітня 2017 року рішення районного суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем строк звернення до суду за вирішенням трудового спору пропущено з поважних причин. Позивача звільнено з роботу з порушенням трудового законодавства в день подання ним відповідної заяви, копію наказу про звільнення та трудову книжку йому вручено не було. ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи загального захворювання, примушення роботодавцем, тобто відповідачем на здобуття позивачем знань у галузі комп'ютерного програмування за власні кошти не відповідає трудовому законодавству, а, отже, такі обставини свідчать про наявність факту психологічного тиску на позивача збоку роботодавця, що стало підставою для подання ним заяви про звільнення за власним бажанням.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, виходив із того, що позивачем поважних причинпропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визначеного ст. 233 КЗпП України, не наведено. Інвалідність ОСОБА_3 сама по собі не заважала йому виконувати трудові обов'язки, унаслідок чого не перешкоджала йому своєчасно звернутися до суду.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що з 31 жовтня 2012 року ОСОБА_3 працював на посаді інженера-проектувальника РКП "Архітектурно-планувальне бюро".

30 вересня 2015 року на підставі заяви ОСОБА_3 наказом директора РКП "Архітектурно-планувальне бюро" його звільнено з роботи згідно зі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Відповідно до ст. ст. 233, 234 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2010 року № 14 (v0014700-09) "Про судове рішення у цивільній справі" судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Тобто у випадку обґрунтованості позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином не встановив, взагалі не дослідив, чи порушено трудові права позивача, унаслідок чого не перевірив, чи наявні підстави для відмови у задоволенні позову у зв'язку із пропуском ОСОБА_3 строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, що є взаємовиключною та самостійною підставою для цього.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого рішення з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ