розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 13 вересня 2016 року та за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення апеляційного суду Черкаської області від 13 вересня 2016 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 25 вересня 2008 року між ним та публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк") було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредитні кошти у розмірі 20 тис. доларів США на строк до 25 червня 2018 року. На забезпечення виконання умов цього договору банк того ж дня уклав із ним, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить їм на праві спільної сумісної власності. У 2012 році ПАТ "Сведбанк" передало право вимоги за кредитним договором публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк").

Посилався на те, що: при укладенні кредитного договору банк у порушення ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не надав йому у письмовій формі інформації щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту, а у кредитному договорі відсутній детальний розпис орієнтовної сукупної вартості кредиту (в процентному та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо); у порушення п. 3.2 Правил надання банками інформації споживачу кредитний договір не містить графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом; позичальнику є незрозумілим яким чином та за яким принципом банком зараховуються внесені кошти на погашення процентів за користування кредитом та самого тіла кредиту; договір не містить п. 5.12, про який вказано в п.п. 1.1 кредитного договору, також в договорі відсутній п. 3.1; ПАТ "Сведбанк" не повідомило позивача про передачу прав за договором про надання споживчого кредиту; банк в односторонньому порядку підвищив процентну ставку з 12,5 % річних до 13,5 % річних.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив визнати кредитний договір від 25 вересня 2008 року недійсним.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 13 вересня 2016 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено з інших правових підстав.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, підписуючи кредитний договір засвідчив надання йому банком інформації щодо сукупної вартості кредиту, у тексті договору також визначено порядок нарахування процентів річних та комісій а також розмір щомісячних платежів та порядок їх сплати. При цьому підвищення відсоткової ставки річних відбулось відповідно до п. 1.3 кредитного договору, в якому вказано, що розмір визначеної процентної ставки може змінюватись без укладання додаткового правочину до цього договору у випадку і у порядку встановленому п. 6.1 та п. 8.4 цього договору.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову з інших правових підстав, апеляційний суд виходив із того, що кредитний договір укладено з порушенням вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , проте ОСОБА_3 безпідставно пропустив трирічний строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявив відповідач.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 25 вересня 2008 року між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 20 тис. доларів США на строк до 25 червня 2018 року.

На забезпечення виконання умов цього договору банк того ж дня уклав із ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить їм на праві спільної сумісної власності.

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги, зокрема, за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_3

Отже, згідно з положеннями ст. ст. 512- 516 ЦК України ПАТ "Дельта Банк" є новим кредитором за кредитним договором від 25 вересня 2008 року.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", на які як на підставу недійсності кредитного договору посилався позивач, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року № 6-1341цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Пунктом 11.1. кредитного договору позивач підтвердив, що, укладаючи цей договір, він усвідомлює, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими.

Згідно з п. 11.13 кредитного договору ОСОБА_3 підтвердив, що перед укладення м кредитного договору банк надав йому в письмовій формі всю інформацію про умови кредитування. Також при укладення кредитного договору йому була надана вся необхідна інформація, передбачена "Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , в повному обсязі.

Пунктом 3.1.1 кредитного договору встановлено, що починаючи з 10 листопада 2008 року позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом, нарахованих відповідно до п. 3.2 цього договору, шляхом здійснення фіксованих платежів (далі - ануїтентні платежі) у сумі 296,55 доларів США у чітко встановлений цим договором термін 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору. До настання зазначеного терміну позичальник сплачує фактично нараховані відсотки за період користування кредитом не пізніше 10 числа наступного місяця, починаючи з дня, наступного за місяцем надання кредиту.

Ануїтент передбачає розподіл всіх платежів рівними частинами, які виплачуються в чітко встановлений термін.

Наведеного суд апеляційної інстанції не врахував та у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не перевірив тверджень відповідача про те, що на момент укладення договору позивач не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачеві документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту та процентної ставки; розмір кредитних платежів є фіксованим на кожен місяць сплати.

Отже, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, а своє рішення обгрунтував на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

В залежності від обґрунтованості доводів банку, які апеляційний суд повинен оцінити відповідно до вимог закону, має бути вирішено позов ОСОБА_3 та встановлено обґрунтованість його вимог.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.