розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Кредит Оптима Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Кредит Оптима Банк" на рішення апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року,

У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство "Кредит Оптима Банк" (далі - ПАТ "Кредит Оптима Банк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 28 жовтня 2008 року ОСОБА_4 отримав кредитні кошти у розмірі 500 тис. грн. на строк до 27 жовтня 2011 року зі сплатою 21 % річних. На забезпечення виконання умов цього договору сторони того ж дня уклали договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка площею 0,12 га, розташована на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області, що належить ОСОБА_4 на праві власності. У результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку відповідач, незважаючи на вимоги, не погасив.

Враховуючи викладене та з урахуванням уточнень позовних вимог, ПАТ "Кредит Оптима Банк" просило у рахунок погашення кредитної заборгованості у розмірі 1 710 754 грн. 79 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2015 року позов ПАТ "Кредит Оптима Банк" задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 жовтня 2008 року у розмірі 1 710 754 грн. 79 коп., що складається з боргу по поверненню кредиту у розмірі 500 тис. грн., боргу по сплаті процентів за користування ним у розмірі 430 068 грн. 49 коп., пені у розмірі 692 448 грн. 96 коп. та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 88 237 грн. 33 коп., звернуто стягнення на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером НОМЕР_1 з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташовану на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області, шляхом її продажу на прилюдних торгах з початковою ціною не нижчою 90 % вартості предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14) . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Кредит Оптима Банк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Кредит Оптима Банк" просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у результаті невиконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку позичальник, незважаючи на вимоги, не погасив, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач не надав оригіналу узгодженого сторонами графіка платежів щодо порядку сплати кредитної заборгованості та відсотків річних, у результаті чого суд позбавлений можливості визначити порядок сплати платежів за кредитним договором та встановити розмір заборгованості з урахуванням відсотків річних та пені.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 28 жовтня 2008 року між ПАТ "Кредит Оптима Банк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 500 тис. грн. на строк до 27 жовтня 2011 року зі сплатою 21 % річних.

На забезпечення виконання умов цього договору сторони того ж дня уклали договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка площею 0,12 га, розташована на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області, що належить ОСОБА_4 на праві власності.

Пред'являючи позов, ПАТ "Кредит Оптима Банк" посилалось на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку відповідач, незважаючи на вимоги, не погасив, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити

Апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову виходячи з того, що сторони подали різні графіки платежів за кредитним договором та неможливості встановлення розміру кредитної заборгованості з урахуванням цих графіків з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 57 та ч. 1 ст. 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 1 ст. 64 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Пунктом 4.2 кредитного договору встановлено, що проценти, нараховані з першого числа поточного місяця по останній день поточного місяця включно, сплачуються в період з 25-го числа по останній робочий день поточного місяця включно, а при поверненні кредиту - в день повернення кредиту на рахунок.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не врахував того, що факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів відповідач не оскаржує та не дав належної правової оцінки випискам по особовим рахункам відповідача, а також доводам позивача про те, що ОСОБА_4 сплачував відсотки річних у розмірах, відповідно до графіку платежів, що доданий до позовної заяви (т. 1 а.с. 92-146, т. 2 а.с. 153-244).

Крім того, суд апеляційної інстанції не дав оцінки тому, що графіком платежів за кредитом, поданому відповідачем (т. 1 а.с. 201-202), передбачена щомісячна часткова оплата тіла кредиту починаючи з листопада 2009 року, а, відтак, і зменшення розміру відсотків річних, у той час як графіком, поданим позивачем, передбачено сплату тіла кредиту одним платежем у жовтні 2011 року і відповідно відносно рівні платежі за відсотками річних кожного місяця до вересня 2011 року, та не порівняв ці суми із тими, що містяться у виписках по рахунку відповідача та ним сплачувались, а також не перевірив, який графік платежів узгоджується із умовами, власноручно вписаними відповідачем у заяву на отримання кредиту від 27 жовтня 2008 року.

Також апеляційний суд не врахував вимог позивача, надісланих ОСОБА_4, про усунення порушення основного зобов'язання та повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки (т. 2 а.с. 79-85).

Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем розміру кредитної заборгованості та ненадання доказів на підтвердження розрахунку кредитної заборгованості обґрунтовано на припущеннях та суперечить як вимогам ч. 4 ст. 60 ЦПК України, так і ч. 2 ст. 614 ЦК України, якою встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Крім того, якщо в апеляційного суду були сумніви щодо заявленого розміру заборгованості, то суд не був позбавлений можливості визначити та стягнути визнану ним суму.

Отже, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції та фактично ухилився від вирішення спору по суті.

Прохання касаційної скарги про залишення рішення районного суду в силі не може бути задоволене, оскільки апеляційний суд по суті не перевірив рішення суду першої інстанції на предмет законності й обґрунтованості, а відмовив у позові з формальних підстав.

Крім того, апеляційному суду слід звернути увагу на вірне визначення ціни предмета іпотеки для проведення торгів, враховуючи правові позиції Верховного Суду України, викладені у постанові від 27 травня 2015 року № 6-61цс15, від 21 жовтня 2015 року № 6-1561цс15 та від 08 червня 2016 року № 6-1239цс16, від 22 березня 2017 року № 6-2654цс16, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.