розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Центренерго" до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 18 січня 2017 року,

У квітні 2016 року публічного акціонерного товариства "Центренерго" (далі - ПАТ "Центренерго") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що внаслідок проведеної інвентаризації виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей по центральному складу товариства на суму 35 867 грн. 13 коп., збитки підприємства від цього складають 85 794 грн. 18 коп. Зазначені товарно-матеріальні цінності були передані і знаходилися у підзвіті ОСОБА_3, який за виконання функціональних обов'язків завідувача складу отримував доплату у розмірі 30 % заробітку від посадового окладу завідувача центральним складом щомісячно і з яким було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Добровільно відшкодувати збитки відповідач відмовився.

Враховуючи викладене, ПАТ "Центренерго" просило стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану працівником під час виконання трудових обов'язків, у розмірі 85 794 грн. 18 коп.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 18 січня 2017 року, у задоволенні позову ПАТ "Центренерго" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ"Центренерго" просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач працює на посаді системного адміністратора, а ця посада не входить до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення схоронності цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 (v0447400-77) , тому на нього не може бути покладено обов'язок з відшкодування збитків, спричинених нестачею товарно-матеріальних цінностей.

Проте повністю з таким висновком судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що з 08 жовтня 2001 року ОСОБА_3 працює у відокремленому підрозділі "Ременерго" ПАТ "Центренерго". З 01 квітня 2008 року він переведений на посаду адміністратора системи.

26 березня 2012 року із ним було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

01 липня 2015 року на ім'я директора відокремленого підрозділу "Ременерго" ПАТ "Центренерго" була складена службова записка, згідно якої, у зв'язку з переведенням завідувача центрального складу ОСОБА_4 виконуючим обов'язки начальника Черкаської механічної дільниці, обов'язки завідувача центрального складу слід покласти на адміністратора системи ОСОБА_3 з доплатою 30 % посадового окладу з 01 липня 2015 року

Наказом директора відокремленого підрозділу "Ременерго" ПАТ "Центренерго" від 08 липня 2015 року "Про встановлення доплати за збільшення обсягу робіт" встановлена з 1 липня 2015 року доплата за виконання функціональних обов'язків завідувача центрального складу адміністратору системи ОСОБА_3 в розмірі 30% посадового окладу завідувача центрального складу.

У результаті проведеної 04 квітня 2016 року інвентаризації запасів та основних засобів по центральному складу комісією виявлено нестачу, яка станом на 01 лютого 2016 року складала 35 867 грн. 13 коп. При цьому розмір збитків від такої нестачі складає 85 794 грн. 18 коп. У подальшому була виявлена інша нестача у розмірі 2 809 грн. 37 коп., розмір збитків від якої становить 6 748 грн. 10 коп. Загальний розмір збитків від нестачі становить 92 542 грн. 28 коп.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.

Згідно зі ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Суди не врахували того, що укладення договору про індивідуальну матеріальну відповідальність можливе незалежно від того, чи відноситься виконання відповідних робіт до посади, яку працівник займає, або обов'язки, які допускають укладення договору про повну матеріальну відповідальність, доручені працівникові в порядку суміщення посад або інших подібних правових формах.

У розділі 2 Переліку посад і робіт, яка заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення схоронності цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 (v0447400-77) , встановлено, що особи, робота яких пов'язана з прийманням на зберігання, обробки, зберігання, відпуск матеріальних цінностей на складах несуть повну матеріальну відповідальність, незважаючи на їх посаду і рід виконуваних робіт.

Суди першої та апеляційної інстанцій у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не перевірили тверджень позивача про те, що договір про повну матеріальну відповідальність укладався із відповідачем як з адміністратором системи, у підзвіті якого знаходиться комп'ютерна техніка, а також про те, що він з 01 липня 2015 року він суміщав роботи адміністратора системи та завідуючого складом, був ознайомлений під підпис з посадовою інструкцією завідуючого центральним складом та отримував за цю роботу доплату у розмірі 30 % посадового окладу завідуючого центрального складу щомісячно.

При цьому він за актами прийому-передачі прийняв товарно-матеріальні цінності на відповідальне зберігання та в роботу.

Також суди не дали оцінки твердженням позивача про те, що саме ОСОБА_3 допущена нестача товарно-матеріальних цінностей та завдано збитків на загальну суму 92 542 грн. 28 коп.

Отже, суди у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірили доводів та наданих сторонами доказів та обґрунтували судові рішення на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Центренерго" задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 18 січня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.