розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства "Екватор-ІФ", товариства з обмеженою відповідальністю "Перко", третя особа - ОСОБА_4, про визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Перко" на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2016 року, й за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства "Екватор-ІФ" (далі - ПП "Екватор-ІФ"), товариства з обмеженою відповідальністю "Перко" (далі - ТОВ "Перко") про визнання права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 міської ради Івано-Франківської області, посилаючись на невиконання відповідачем ПП "Екватор-ІФ" зобов'язань за договором купівлі-продажу майнових прав від 2 травня 2014 року № 2014-05-02 щодо передачі йому за актом приймання-передачі належним чином оформлених документів, що підтверджують його право власності на вказану квартиру.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1 грудня 2015 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_4

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 травня 2016 року скасовано, позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 міської ради Івано-Франківської області.

У касаційній скарзі ТОВ "Перко", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

ОСОБА_4 у поданій касаційній скарзі просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ТОВ "Перко" - частковому задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем правомірно набуто право власності на спірну квартиру шляхом повного виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав і таке право підлягає захисту на підставі вимог ст. 392 ЦК України.

Проте погодитись із таким висновком суду апеляційної інстанції не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 4 лютого 2014 року між ТОВ "Перко", як замовником та ПП "Екватор-ІФ" як інвестором, було укладено інвестиційний договір на капітальне будівництво багатоквартирного жилого будинку з приміщеннями громадського призначення у м. Івано-Франківську навпроти будинку № 9б по вул. Довженка, на підтвердження позивачем надано суду копію вказаного договору.

Багатоквартирний жилий будинок із вбудованими приміщеннями громадського призначення, місце знаходження якого: вул. Довженка навпроти будинку № 9б у м. Івано-Франківську, закінчений будівництвом, що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованою Інспекцією ДАБК в Івано-Франківській області від 2 березня 2014 року за № 14314066031.

Рішенням виконавчого комітету Крихівецької сільської ради Івано-Франківської міської ради від 24 квітня 2014 року № 52 вказаному багатоквартирному будинку присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1,

с. Крихівці Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області.

2 травня 2014 року між ОСОБА_5 та ПП "Екватор-ІФ" було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 2014-05-02, відповідно до умов якого позивач набув право вимоги передачі йому у власність новозбудованої квартири у будинку, що розташований у м. Івано-Франківську по вул. Довженка, навпроти будинку № 9б та зобов'язався сплатити вартість квартири, яка згідно з п. 3.1 цього договору становить 232 000 грн, і прийняти квартиру.

Стаття 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав.

За правилами ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Статтею 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. При цьому майнові права є неспоживною річчю і визнаються речовими правами.

Щодо форми договору купівлі-продажу майнових прав слід зазначити, що до цієї категорії правовідносин застосовуються загальні положення про купівлю-продаж (ч. 2 ст. 656 ЦК України).

Отже, договір купівлі-продажу майнових прав земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст. 657 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 зазначав, що набув право власності на спірну квартиру, оскільки виконав усі умови договору купівлі-продажу майнових прав від 2 травня 2014 року № 2014-05-02, укладеного із ПП "Екватор-ІФ", яке відповідно до умов інвестиційного договору, укладеного 4 лютого 2014 року з ТОВ "Перко", мало право розпоряджатися новозбудованими квартирами, на підтвердження чого надав копію цього договору.

Разом із тим ТОВ "Перко" заперечувало факт укладення з

ПП "Екватор-ІФ" зазначеного інвестиційного договору й, відповідно, право ПП "Екватор-ІФ" розпоряджатися спірною квартирою без згоди замовника. Крім того, 10 серпня 2013 року ТОВ "Перко" уклало попередній договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_4 за № 203-08-10-42.

Таким чином, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції з урахуванням вищезазначених положень закону та встановлених обставин справи і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшов правильного по суті висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог ОСОБА_3, оскільки позивач договору купівлі-продажу майнових прав спірного об'єкта нерухомості з ТОВ "Перко", яке безпосередньо здійснювало будівництво багатоквартирного будинку, не укладав; належних і допустимих доказів того, що договір купівлі-продажу майнових прав із ПП "Екватор-ІФ" було укладено зі згоди та відома ТОВ "Перко" як забудовника, не надав. Крім того, договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудовану квартиру, укладений між позивачем та ПП "Екватор-ІФ" 2 травня 2014 року, тобто після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію, а також присвоєння нової поштової адреси, не був нотаріально посвідчений, не пройшов державної реєстрації, а відтак відповідно до вимог ст. 657 ЦК України не може бути підставою виникнення у позивача права власності на спірну квартиру.

Такі висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України зазначені положення закону та обставини справи не врахував і помилково скасував рішення суду першої інстанції, зазначивши про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на спірну квартиру відповідно до вимог ст. 392 ЦК України, при цьому не дав правової оцінки змісту укладеного між ОСОБА_3 та ПП "Екватор-ІФ" договору, характеру прав, які набув позивач за даним договором.

Так, за правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

За змістом договору купівлі-продажу майнових прав позивач

ОСОБА_3 отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Отже, підстави для визнання за ним права власності на об'єкт нерухомості на підставі ст. 392 ЦК України відсутні.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1732цс15, що відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Згідно зі ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

За таких обставин рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2016 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішенняІвано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 травня 2016 року.