розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Леомі-Оригінал" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 листопада 2016 року,

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просив поновити його на посаді помічника друкаря флексографічного друкування товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Леомі-Оригінал" (далі - ТОВ "Фірма "Леомі-Оригінал") та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 31 682 грн 91 коп., посилаючись на незаконність свого звільнення з роботи за п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з призовом на строкову військову службу, оскільки воно проведено з порушенням вимог ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідно до яких за ним має бути збережено місце роботи.

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 24 листопада 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що оскільки позивач був звільнений у зв'язку з призовом на строкову військову службу не на підставі Указу Президента України "Про часткову мобілізацію"від 14 січня 2015 року (15/2015) № 113-VIII, затвердженого Законом України ід 15 січня 2015 року № 113-VIII (113-19) , тому відповідно до чинних норм ст. ст. 36, 119 КЗпП України, Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (2232-12) останній не мав права на збереження місця роботи на період призову на строкову військову службу.

Проте погодитись із таким висновком судів першої й апеляційної інстанцій не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 з 12 вересня 2013 року працює у ТОВ "Фірма "Леомі-Оригінал" на посаді помічника друкаря флексографічного друкування.

Згідно з довідкою Комсомольського районного військового комісаріату від 4 квітня 2016 року № 2/783 ОСОБА_3 відповідно до наказу Полтавського обласного військового комісаріату від 20 травня 2015 року № 114 призваний на строкову військову службу та направлений для проходження військової служби до військової частини А0139, м. Київ (а. с. 14).

Наказом від 24 квітня 2015 року № 56 позивач звільнений із посади помічника друкаря флексографічного друкування на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з призовом на строкову військову службу, відповідний запис внесено до трудової книжки ОСОБА_3

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (чинної на час виникнення спірних правовідносин) підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 113-VIII "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року № 113-VIII (113-19) , який набрав законної сили 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, в тому числі й на території Полтавської області.

Доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", ст. 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (п. 7 Указу Президента України від 14 січня 2015 року "Про часткову мобілізацію" (15/2015) ).

Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, підприємств, організацій, установ на функціонування в умовах особливого періоду.

Частиною 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Як зазначено в ч. 3 ст. 119 КЗпП України(в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

3 11 червня 2015 року ч. 3 ст. 119 КЗпП Українидіє у новій редакції, а саме слова "призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період" замінено словами "призваними на строкову військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період". При цьому, слова "військова служба" охоплюють слова "строкова військова служба".

Статтею 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", норми якого кореспондуються з "Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" (затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (1153/2008) ), види військової служби визначено як: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів,

а також - вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП Українипередбачено, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій у порушення вимог статей ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України, не встановили у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надали належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог, застосувавши при цьому позовну давність, не встановивши факту порушення права.

Відмовляючи позивачеві у поновленні на роботі, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що звільнення ОСОБА_3 з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП Українивідбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки призов позивача на строкову військову службу здійснювався під час дії Указу Президента України від 14 січня 2015 року "Про часткову мобілізацію" (15/2015) , яким оголошено часткову мобілізацію, що проводилась у три черги протягом 210 діб 2015 року, у тому числі на території Полтавської області. Тобто на час дії особливого періоду в Україні, на позивача поширювались гарантії та пільги, в тому числі збереження місця роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

Також поза увагою як суду першої так і апеляційної інстанцій залишилися положення ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема про те, що на момент звільнення позивача із займаної посади 24 квітня 2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду" від 15 січня 2015 року № 116-VIII (116-19) , яким внесено зміни до ст. 39 вищевказаного Закону.

Крім того, зазначаючи про пропуск позивачем строку звернення з цим позовом відповідно до ст. 233 КЗпП України, суди безпідставно відкинули доводи позивача щодо зупинення перебігу позовної давності відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 263 ЦПК України, оскільки останній на момент звернення до суду з позовом продовжував проходження військової служби, що підтверджується відповідною довідкою про проходження служби (а. с. 12).

Ураховуючи, що фактичні обставини, необхідні для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК Українипідлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Виходячи з наведеного, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги зі скасуванням ухвалених у справі судових рішень та направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 листопада 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.