Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства "Імексбанк", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи на ліквідацію акціонерного товариства "Імексбанк" - Гаджиєва СергіяОлександровича, про звернення стягнення на предмет застави, зобов'язання виконати дії, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 5 квітня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (далі - ПАТ "Імексбанк"), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи на ліквідацію акціонерного товариства "Імексбанк" (далі - АТ "Імексбанк") - Гаджиєва С.О., який згодом уточнив, та просив суд звернути в рахунок погашення заборгованості за договором позики, укладеним 15 листопада 2014 року між ним та ОСОБА_4, стягнення на предмет застави, а саме на 1/6 частини депозитного вкладу останнього в АТ "Імексбанк", шляхом зобов'язання ПАТ "Імексбанк" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи на ліквідацію АТ "Імексбанк" - Гаджиєва С.О., включити до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню в розмірі 200 000 грн, здійснивши виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти на підставі укладених з ними договорів; звернути стягнення на суму заборгованості за договором позики від 15 листопада 2014 року в розмірі 7 365 грн 32 коп., шляхом зобов'язання включення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи на ліквідацію АТ "Імексбанк" - Гаджиєва С.О., до реєстру кредиторів, для задоволення кредиторських вимог у процесі ліквідаційної процедури ПАТ "Імексбанк" у черговості за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна ПАТ "Імексбанк", посилаючись на невиконання ОСОБА_4 зобов'язань за договором позики щодо повернення суми боргу, на забезпечення якого було укладено договір застави 1/6 частини депозитного вкладу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 5 квітня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У поданій касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не має права на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Колегія суддів вважає, що такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, ґрунтуються на нормах матеріального права та узгоджуються з нормами процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Судами встановлено, що 15 листопада 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладеного договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_3 190 000 грн, про що складено відповідну розписку.

На забезпечення цього договору 15 листопада 2015 року сторони уклали договір застави майнових прав, предметом якого є 1/6 частини депозитного вкладу ОСОБА_4 у ПАТ "Імексбанк".

Відповідно до п. 1.7 цього договору термін виконання основного зобов'язання складає три місяці з дати підписання основного договору -15 січня 2015 року.

ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань за договором позики у повному обсязі не виконав.

На підставі постанови правління Національного банку України від 26 січня 2015 року № 50 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 26 січня 2015 року прийняла рішення № 16 про запровадження з 27 січня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в установі банку.

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон) тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже,

у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, застосовуються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , які є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з п. п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Отже, на момент звернення до суду ОСОБА_3 із цим позовом у ПАТ "Імексбанк" вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-2001цс15 від 20 січня 2016 року, яка у силу ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Частиною 2 ст. 26 Закону передбачено, що вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону вкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

За положеннями п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Судами встановлено, що договір банківського вкладу було укладено між ОСОБА_4 та ПАТ "Імексбанк".

За договором від 15 листопада 2015 року ОСОБА_4 передав у заставу ОСОБА_3 1/6 частини депозитного вкладу у ПАТ "Імексбанк" за публічним договором № 1 банківського вкладу (депозиту), затвердженого головою правління АТ "Імексбанк" 20 січня 2014 року, та договором № 10000008680 про приєднання до публічного договору від 7 липня 2014 року № 1.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_3 не є вкладником банку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, оскільки вимоги останнього, які ґрунтуються на умовах договору застави майнових прав на частину депозиту, не можуть бути задоволені за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які мають інше призначення (відшкодування коштів за вкладами).

Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив характер спірних правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють такі правовідносини, й дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судами повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законні й обґрунтовані рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані рішення - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 5 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.