розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Наталія В’ячеславівна, Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні власністю; за позовом третьої особи ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратенко Олени Володимирівни, Головного управління юстиції у м. Києві про визнання довіреності, договору купівлі-продажу недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_10 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2017 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її чоловік ОСОБА_11 Вона є спадкоємицею 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 після смерті її чоловіка ОСОБА_11 Інша 1/2 частини вказаної квартира належить на праві власності ОСОБА_8

У грудні 2010 року вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

У травні 2013 року від ОСОБА_12 їй стало відомо, що 19 липня 2010 року квартиру продано її чоловіком, який діяв також і від ОСОБА_8 Оскільки вказаного договору купівлі-продажу квартири її чоловік не укладав, вона звернулася до Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві із заявою, на підставі якої була порушена кримінальна справа за № 42013110050000342 від 29 травня 2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Слідством була проведена судово-почеркознавча експертиза та зроблений висновок від 08 липня 2015 року, відповідно до якого підпис у договорі купівлі-продажу виконаний не ОСОБА_11

10 серпня 2011 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу продала квартиру ОСОБА_6

Вважала, що квартира була злочинним шляхом продана за підробленими документами на підставі дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори від 10 червня 2010 року за реєстровим № 4-913, чим порушено її права, оскільки вказана квартира вибула з володіння її чоловіка протиправно та незаконним шляхом.

Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19 липня 2010 року квартири АДРЕСА_1, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу НазарчукН.В., зареєстрований у реєстрі за № 2279; скасувати реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_6 у реєстрі прав власності на нерухоме майно від 13 травня 2015 року № 37408158 квартири АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на 1/2 частини вказаної квартири у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, витребувати квартиру із незаконного володіння ОСОБА_6 на її користь та усунути перешкоди у користуванні власністю, шляхом вселення її у спірну квартиру.

У грудні 2015 року ОСОБА_8 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 19 липня 2010 року між ОСОБА_11, який діяв від свого імені і за довіреністю від його імені та ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н. В. за реєстровим № 2279, витребувати із незаконного володіння ОСОБА_6 на його користь належну йому на праві власності 1/2 частини квартири та виселити ОСОБА_6 Зазначав, що довіреності ОСОБА_11 на укладення договору купівлі-продажу він не підписував.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2017 року, позов ОСОБА_13 задоволено частково. Позов ОСОБА_8 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 19 липня 2010 року, укладений між ОСОБА_11, який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_8, та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2279. Визнано за ОСОБА_4 право власності у порядку спадкування на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 користь ОСОБА_4 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та на користь ОСОБА_8 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. Вселено ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1. В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_10, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 належала ОСОБА_11 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 квітня 2007 року, після смерті матері ОСОБА_14

Інша 1/2 частини вказаної квартири належить ОСОБА_8, онукові ОСОБА_14, згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом.

19 липня 2010 року між ОСОБА_11, який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_8, та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за 367 350 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_11 помер.

15 листопада 2010 року ОСОБА_4 звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_11, у зв'язку з чим 15 грудня 2010 року заведена спадкова справа № 581/2010.

10 серпня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким остання придбала спірну квартиру за 58 000 грн.

Вважаючи, що ОСОБА_11 не укладав договір купівлі-продажу квартири, ОСОБА_4 звернулася до Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві із заявою про злочин, у зв'язку з чим була порушена кримінальна справа за № 42013110050000342 від 29 травня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Слідством проведена судово-почеркознавча експертиза та зроблений висновок від 08 липня 2015 pоку за № 7947/7948/15-32, відповідно до якого встановлено, що:

"підпис від імені ОСОБА_11 у графі "Підписи:1." на зворотній стороні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 19 липня 2010 року, виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки чи технічних засвоїв".

"рукописний запис "ОСОБА_11." та підпис від імені ОСОБА_11 у графі "Підписи: 1" на зворотному боці договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 19 липня 2010 року, виконані не ОСОБА_11, а іншою особою".

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, суди зробили правильний висновок про те, що договір купівлі-продажу квартири від 19 липня 2010 року є недійним. Належних доказів на спростування висновку судово-почеркознавчої експертизи відповідачі не надали, під час розгляду справи заяви про призначення експертизи не подавали.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої й апеляційної інстанцій про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 у частині визнання за нею права власності на 1/2 частини квартири є обґрунтованими, оскільки позивач є єдиним спадкоємцем 1/2 частини спірної квартири.

Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником неодноразово відчуженого майна, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387та 388 ЦК України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України. Крім того, під час розгляду спорів про витребування майна суди повинні встановити всі юридичні факти, визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи можна вважати підстави набуття майна законними, чи набувач майна є добросовісним набувачем тощо.

Звертаючись до суду з позовами, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 посилалися на те, що належна їм на праві власності квартира відчужена усупереч їх волі та зазначали, що договір купівлі-продажу цієї квартири є недійсним, оскільки довіреність на ім'я ОСОБА_11 на продаж належної 1/2 частини квартири ОСОБА_8 не видавав, а підпис ОСОБА_11 у договорі купівлі-продажу останньому не належить, тому, належне їм майно вибуло з їх володіння поза їх волею.

Судами зроблено обґрунтований висновок, що спірна квартира вибула з володіння її законних володільців - поза їх волею.

Щодо строку позовної давності, то суди правильно встановили, що про те, що у квартирі перебувають сторонні особи ОСОБА_8 дізнався 19 лютого 2012 року. Проте про осіб, які порушили його права він дізнався тільки у ході проведення слідчих дій, і звернувся до суду з позовом відповідно до ст. 261 ЦК України у межах строку позовної давності.

Судами попередніх інстанцій досліджено обставини дотримання строку позовної давності позивачами, цим доказам надана правова оцінка, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися у дослідження доказів та переоцінювати їх.

Суди обґрунтовано задовольнили позов частково. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої й апеляційної інстанцій при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.