розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Дніпропетровської області, прокуратури Дніпропетровської області, Обласного комунального підприємства культури "Дніпропетровський академічний театр російської драми ім. М. Горького", Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровського відділу поліції, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства та прокуратури, за касаційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2017 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 12 квітня 2012 року прокурором Кіровського району м. Дніпропетровська Лисенко С.М. порушено кримінальну справу за ч. 5 ст. 191 КК України щодо нього - заступника директора Обласного комунального підприємства культури "Дніпропетровський академічний театр російської драми ім. М. Горького" (далі - ОКПК "Дніпропетровський академічний театр російської драми ім. М. Горького").

Постановою старшого слідчого прокуратури Кіровського району м. Дніпропетровська від 11 травня 2012 року йому пред'явлено обвинувачення в скоєнні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК України та одночасно його відсторонено від займаної посади.

Наказом ОКПК "Дніпропетровський академічний театр російської драми ім. М. Горького" від 06 червня 2012 року його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

У процесі здійснення досудового слідства було перекваліфіковано раніше повідомлену підозру за ознаками ч. 2 ст. 367 КК України. Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2014 року його визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 367 КК України, та призначено покарання у вигляді 2 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою та адміністративно-господарською діяльністю строком на 1 рік, але його звільнено від основного покарання з випробуванням строком на 1 рік.

Проте ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2014 року вирок місцевого суду скасовано та кримінальне провадження відносно нього закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК Україниза відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Зазначав, що за час кримінального переслідування після відсторонення від займаної посади заступника директора театру йому довелося через відсутність будь-яких засобів до існування і скрутне матеріальне становище працювати на посаді старшого майстра з обслуговування приміщень, доглядачем будівель, де отримував значно нижчу заробітну плату, ніж отримував до відсторонення, а в подальшому йому взагалі довелося звільнитися та перебувати на обліку у центрі зайнятості населення.

Посилаючись на наведене та на те, що за 29 місяців та 11 днів кримінального переслідування йому заподіяно значної моральної шкоди, зруйновано налагоджене життя, позбавлено роботи, порушено сталі життєві зв'язки, зіпсовані стосунки з рідними, у зв'язку з чим значно погіршився стан здоров'я, просив, із урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на свою користь майнову шкоду у вигляді втраченого заробітку у зв'язку з відстороненням від роботи у розмірі 79 215 грн 44 коп. та 84 100 грн на відшкодування моральної шкоди, визнати недійсними записи в трудовій книжці від 09 липня 2012 року № 29, від 03 серпня 2012 року № 30, від 31 липня 2014 року № 31 та поновити його на посаді заступника директора ОКПК "Дніпропетровський академічний театр російської драми ім. М. Горького" з 07 червня 2015 року.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 майнову шкоду у розмірі 79 215 грн 44 коп. та 84 100 грн на відшкодування моральної шкоди.

Визнано недійсним записи в трудовій книжці ОСОБА_4, внесені 09 липня 2012 року № 29, від 03 серпня 2012 року № 30.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині відшкодування майнової шкоди скасовано та постановлено ухвалу про закриття провадження у справі в цій частині.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Дніпропетровської області просить скасуватиоскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір грошових коштів, які підлягають стягненню на відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому не є предметом касаційного перегляду (ст. 335 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до вимог ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується Державою незалежно від вини цього органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, відшкодовується Державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду; право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду виникає у разі закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок його незаконного засудження, незаконного притягнення, як обвинуваченого, а згідно із вимогами ст. 3 цього ж Закону, громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Згідно з вимогами ст. ст. 2, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди у порядку та у розмірах, визначених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" проводиться за рахунок коштів державного бюджету і не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.

Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у п. 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Задовольняючи позов в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, врахував термін перебування позивача під слідством, мінімальний розмір заробітної плати, встановлений на той час, характер та обсяг страждань, яких зазнав ОСОБА_4, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, відтак дійшов правильного висновку про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету на користь ОСОБА_4 84 100 грн на відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанцій (ст. 335 ЦПК України), висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, і на законність судових рішень не впливають.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2016 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2017 року залишити без змін.