розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на рішення апеляційного суду Київської області від 13 липня 2016 року,

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 січня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит на купівлю нерухомого майна та земельної ділянки на загальну суму 280 тис. доларів США зі сплатою 12 % річних та терміном до 21 січня 2029 року. У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_3 кредитних зобов'язань станом на 3 березня 2014 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 257 067 доларів 15 центів США та 2 447 387 грн 35 коп. - пені, 3 % річних, плати за обслуговування кредиту, які з урахуванням уточнених позовних вимог, ПАТ "Родовід Банк" просило стягнути з відповідача на свою користь.

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2014 року позов ПАТ "Родовід Банк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Родовід Банк" суму заборгованості за кредитним договором від 21 січня 2008 року в розмірі 257 067 доларів 15 центів США та 2 447 387 грн 35 коп. пені, 3 % річних, плати за обслуговування кредиту. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Справа в апеляційному порядку розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням апеляційного суду Київської області від 13 липня 2016 року рішення міськрайонного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ "Родовід Банк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором від 21 січня 2008 року у розмірі 253 820 доларів 73 центи США, з яких: 217 779 доларів США 61 цент - тіло кредиту, 36 041 доларів 12 центів США - відсотки та стягнуто 304 891 грн 56 коп., з яких: 259 009 грн. 92 коп. - пеня, 3% річних в сумі 10 073 грн та 35 808 грн 64 коп. - плата за обслуговування кредиту. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Родовід Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації

ПАТ "Родовід Банк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга ПАТ "Родовід Банк" підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов "ПАТ Родовід Банк", суд першої інстанції виходив із того, що боржник зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку із чим утворилась заборгованість за кредитом, процентами та пеня, які підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й частково задовольняючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк", виходив із того, що згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України є підстави для зменшення розміру пені, оскільки її розмір значно перевищує розмір заборгованості по тілу кредиту та процентам; крім того, відповідач просив про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 21 січня 2008 року між ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит на купівлю нерухомого майна та земельної ділянки на загальну суму 280 тис. доларів США зі сплатою 12 % річних терміном до 21 січня 2029 року.

10 жовтня 2012 року між ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 21 січня 2008 року, за умовами якої сторони погодили відстрочити сплату основної заборгованості, процентів та комісій за кредитом строком на три місяці, з жовтня 2012 року по грудень 2012 року; погодили порядок погашення заборгованості та порядок нарахування процентів і комісій.

ОСОБА_3 належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконував, унаслідок чого за розрахунком банку станом на 3 березня 2014 року утворилась заборгованість за тілом кредиту та відсотками у розмірі 257 067 доларів 15 центів США, та пеня, 3 % річних за користування кредитом, плата за обслуговування кредиту, що разом становить 2 447 387 грн 35 коп.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України (ч. 1 ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов'язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (чч. 1, 2 ст. 551 ЦК України).

Як установлено судом, відповідно до п. 4.5 кредитного договору за порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, позичальник зобов'язався сплачувати банку пеню за кожний день прострочення у розмірі 1,6 процентів від суми простроченої заборгованості, тобто 48% в місяць від простроченої суми.

Відтак, умовами договору передбачено сплату пені виключно за невчасне внесення плати по тілу кредиту та відсотків за користування кредитом.

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

До ухвалення рішення суду заяву про застосування строку позовної давності ОСОБА_3 не надав.

Крім того, ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

У порушення ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув,не виконав вказівок суду касаційної інстанції (ч. 4 ст. 338 ЦПК України) пославшись на те, що ОСОБА_3 у заяві про перегляд заочного рішення просив застосувати строки позовної давності до вимог про стягнення пені, не врахував, що відповідачем не було подано такої заяви до винесення судового рішення. При цьому, приймаючи до уваги заяву, яка подана після винесення районним судом рішення, під час розгляду справи в апеляційному порядку, як підставу для зменшення пені у межах строку позовної давності, розрахунків пені не навів. При цьому послався на ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка застосовується щодо розміру неустойки у разі, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

Отже, висновок апеляційного суду про стягнення пені у визначеному розмірі у межах річного строку позовної давності є передчасним.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" задовольнити частково.