розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про припинення іпотеки за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2016 року,

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 24 жовтня 2007 року між ОСОБА_5 та закритим акціонерним товариством "ОТП-Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", було укладено кредитний договір, за яким їй було надано кредит у розмірі 16 тис. доларів США строком до 24 жовтня 2022 року зі сплатою відсотків відповідно до умов договору. У той же день на забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла. ОСОБА_3 є спадкоємицею померлого іпотекодавця, прийняла спадщину. Кредит не погашено.

У зв'язку з цим, уточнивши позовні вимоги, ПАТ "ОТП Банк" просило суд звернути стягнення на іпотечне для погашення кредитної заборгованості, яка станом на 12 серпня 2015 року складала 276 830 грн 18 коп., шляхом реалізації з публічних торгів органами державної виконавчої служби з початковою ціною реалізації, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України, зобов'язати ОСОБА_3 передати вказане іпотечне майно в управління банку, а також стягнути з відповідачки на користь банку понесені ним судові витрати.

У лютому 2015 року ОСОБА_3 пред'явила зустрічний позов про визнання вказаного договору іпотеки припиненим. В обгрунтування позовних вимог зазначала, що банк протягом шести місяців після того, як дізнався про смерть позичальника, ОСОБА_5, не пред'явив вимоги до її спадкоємців, тому втратив право на стягнення кредиту.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 6 листопада 2015 року у задоволенні позову ПАТ "ОТП Банк" відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Зупинено дію договору іпотеки від 24 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та закритим акціонерним товариством "ОТП Банк".

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2016 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ПАТ "ОТП Банк" відмовлено з інших правових підстав. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення апеляційного суду в частині вирішення її зустрічного позову.

В іншій частині судове рішення апеляційного суду не оскаржується, тому в силу ч. 2 ст. 335 ЦПК України в касаційному порядку в цій частині не переглядається.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що банк не пред'явив до відповідачки як до спадкоємця померлого іпотекодавця, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5, вимог про погашення кредитної заборгованості у строки, встановленні ст. 1281 ЦК України.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, виходив із того, що правила ст. 1281 ЦК України щодо строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов'язань, забезпечених іпотекою, тому зобов'язання за кредитним договором не припинились, а, отже, іпотека не припинилася.

Зазначені висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до положень процесуального закону та оцінені згідно з вимогами ст. 212 ЦПК України, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Судом установлено, що 24 жовтня 2007 року між ОСОБА_5 та закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", було укладено кредитний договір, за яким їй було надано кредит у розмірі 16 тис. доларів США строком до 24 жовтня 2022 року зі сплатою відсотків відповідно до умов договору.

У той же день на забезпечення виконання умов кредитного договору між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки належної їй квартири АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла.

13 листопада 2014 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого спадщина складається з квартири АДРЕСА_1, яка належала померлій ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2007 року.

Станом на 27 листопада 2012 року розмір заборгованості за кредитним договором від 24 жовтня 2007 року за розрахунками банку становив 105 989 грн 26 коп., з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 105 883 грн 35 коп. заборгованість по сплаті процентів в розмірі 105 грн 91 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У чч. 1 і 3 ст. 33, ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У зв'язку з тим, що позичальник умови кредитного договору не виконав, допустив кредитну заборгованість, банк має право на звернення стягнення на предмет іпотеки, яке йому передала в іпотеку ОСОБА_5

Порядок прийняття спадщини, яка відкрилася після ІНФОРМАЦІЯ_1 року, визначений главою 87 ЦК України (435-15) .

Згідно з нормою ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (ст. ст. 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 1268, 1269 ЦК України спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняла ОСОБА_3 Зазначені обставини сторонами не оспорюються (ч. 1 ст. 61 ЦПК України).

Оскільки зі смертю боржника зобов'язання по поверненню кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ст. 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.

Так, згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Згідно з ч. 1 ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (чч. 1, 2 ст. 598 ЦК України).

Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов'язання" розділу І книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України (435-15) . Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), переданням відступного (ст. 600 ЦК України), зарахуванням (ст. 601 ЦК України), за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК України), прощенням боргу (ст. 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України), неможливістю виконання (ст. 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (ст. ст. 608 та 609 ЦК України).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 "Припинення зобов'язання" ЦК України (435-15) не передбачають.

При цьому відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються ст. 267 ЦК України.

Згідно з приписами ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

У зобов'язальних відносинах (ст. 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.

Однак за змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (ч. 3 ст. 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (ч. 5 ст. 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (ч. 1 ст. 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України (435-15) сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (ч. 2 ст. 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України (435-15) зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.

Відповідно до приписів ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку").

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в ст. 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку"). Натомість Законом України "Про іпотеку" (898-15) не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Відтак, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку".

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-786цс17 від 15 травня 2017 року, яка є обов'язковою для всіх судів України.

Вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, врахувавши положення ст. 23 Закону України "Про іпотеку", й дійшов вірного висновку про необгрунтованість зустрічного позову ОСОБА_3