розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" на заочне рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 8 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 25 квітня 2017 року,

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 8 липня 2016 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" (далі - ТОВ "Соул-Україна") було укладено договір фінансового лізингу № 00547, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання придбати та передати йому у користування предмет лізингу - мінітрактор ДТЗ 244.4С, 24 к.с., з обігріваємою кабіною.

Позивач зазначав, що на виконання умов договору він сплатив відповідачу частину вартості трактора у сумі 34 тис. грн., але трактора він не отримав. При цьому ОСОБА_4 вважав, що п. п. 9.1, 9.4 ст. 9, п. 12.2. договору та інші його положення є несправедливими по відношенню до нього, оскільки призводять до істотного дисбалансу прав і обов'язків та завдають йому шкоди як споживачеві.

У зв'язку з цим ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 8 липня 2016 року № 00547 та стягнути внесену ним плату за трактор у сумі 34 тис. грн.

Заочним рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 8 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 25 квітня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 8 липня 2016 року № 00547, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ "Соул-Україна". Стягнуто з відповідача на користь позивача 34 тис. грн. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ТОВ "Соул-Україна" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що, ухвалюючи оскаржувані у справі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та дійшли обґрунтованого висновку про доведеність заявлених ОСОБА_4 позовних вимог, оскільки спірні правовідносини підпадають під ознаки несправедливих умов, встановлених п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів". При цьому наслідком визнання недійсним оспорюваного правочину є повернення однією стороною на користь другої сторони коштів, отриманих за недійсним договором.

Такий висновок судів відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у постановах від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16.

Наведені в касаційній скарзі доводи заявника є безпідставними і правильність вищезазначених висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" відхилити, заочне рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 8 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 25 квітня 2017 року залишити без змін.