розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Березнянський цегельний завод - 2" про стягнення заборгованості за договором позики за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Березнянський цегельний завод - 2" на рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 10 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 24 січня 2017 року,

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 10 червня 2014 року він за договором позики позичив товариству з обмеженою відповідальністю "Березнянський цегельний завод - 2" (далі - ТОВ "Березнянський цегельний завод - 2") грошові кошти у розмірі 82 900 грн. на строк до 31 травня 2015 року. Проте товариство взяті на себе зобов'язання не виконало і грошові кошти у строк, визначений договором, не повернуло, у результаті чого утворилася заборгованість у розмірі неповернутої позики в сумі 82 900 грн.

Враховуючи викладене та посилаючись на те, що у результаті рейдерського захоплення ТОВ "Березнянський цегельний завод - 2" оригінал договору позики було втрачено, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 82 900 грн., інфляційні втрати у розмірі 7 511 грн. 41 коп. та 3 % річних у розмірі 2 071 грн.

Рішенням Сосницького районного суду Чернігівської області від 10 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 24 січня 2017 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Березнянський цегельний завод - 2" на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 82 900 грн., 3 % річних у розмірі 1 001 грн. 61 коп. та інфляційні втрати у розмірі 3 316 грн. В іншій частині позову ОСОБА_3 відмовлено. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі ТОВ "Березнянський цегельний завод - 2" просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оригінал договору позики відсутній, проте його укладення та передача відповідачеві грошових коштів на його виконання підтверджується банківськими виписками про перерахування фінансової допомоги товариству. При цьому позивач направляв відповідачеві вимоги про повернення заборгованості. Суд застосував також ст. 625 ЦК України.

Проте повністю з таким висновком судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що з 01 квітня по 31 травня 2015 року ОСОБА_3 перерахував ТОВ "Березнянський цегельний завод - 2" грошові кошти на загальну суму 139 715 грн., а товариство перерахувало йому 56 815 грн.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що між сторонами був підписаний договір позики та визначена дата повернення грошових коштів до 31 травня 2015 року, проте відповідач взяті на себе зобов'язання з повернення позики не виконав, у результаті чого утворилася заборгованість.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року № 6-1967цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Крім того, відповідно до п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України фінансова допомога товариству може надаватися на безповоротній або поворотній основі.

Частиною 1 ст. 218 ЦК України встановлено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

При цьому висновки судів є суперечливими й взаємовиключними, оскільки, вказавши, що позивач не надав належним чином оформленого договору позики, разом з тим визнав на підставі інших банківських документів саме позикові відносини між сторонами. Разом з тим для застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України обов'язковою є умова зобов'язання відповідача повернути позику.

Крім того, не вказавши, які правовідносини винили між сторонами, суди вважали вірним застосування ст. 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за прострочення грошового зобов'язання.

Суди наведеного не врахували, у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не встановили справжньої правової природи правовідносин між сторонами та дійшли передчасного висновку про укладення між ними договору позики, не встановили наявності умови повернення перерахованих відповідачеві коштів, належним чином не перевірили та не встановили, яка саме фінансова допомога надавалась товариству - поворотна чи безповоротна.

Отже, суди не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірили доводів і наданих сторонами доказів та обґрунтували судові рішення на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Березнянський цегельний завод - 2" задовольнити частково.

Рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 10 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 24 січня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.