розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про розірвання договору купівлі-продажу, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року

У липні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, у якому зазначав, що 28 листопада 2013 року між ним та відповідачкою укладені договори купівлі-продажу 41/100 частини домоволодіння та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Вартість 41/100 частини домоволодіння на час укладання договору купівлі-продажу складала 80 000 грн, що еквівалентно на той час 10 000 доларів США. Після оформлення договору купівлі-продажу спірного домоволодіння відповідачка сплатила позивачу 52 000 грн, що еквівалентно 6 500 доларів США, а іншу частину у розмірі 3 500 доларів США зобов'язався за неї виплатити протягом одного року її свекор ОСОБА_8, про що дав відповідну розписку від 29 листопада 2013 року. Але грошові кошти ні відповідачка, ні її свекор не повернули.

Посилаючись на вимоги ст. ст. 651, 653 ЦК України, позивач просив розірвати договір купівлі-продажу 41/100 частини домоволодіння.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2016 року позов задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу 41/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, укладений 28 листопада 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, керувався тим, що внаслідок неповної оплати за договором, позивач недоотримав значну суму грошових коштів, що у співвідношенні складає більше 1/3 частини від всієї суми за угодою, що є істотним порушенням стороною умов договору.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, керувався тим, що різниця між виплаченою сумою та недоотриманою позивачем є неістотною, що не може бути підставою для розірвання договору.

Судами встановлено, що 28 листопада 2013 року між позивачем та відповідачкою укладені договори купівлі-продажу 41/100 частини домоволодіння та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Вартість 41/100 частини домоволодіння на час укладання договору купівлі-продажу складала 80 000 грн, що еквівалентно на той час 10 000 доларів США.

Того ж дня між сторонами укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1920 га, розташованої за адресою: вул. Шевченко, с. Новоолександрівка, Дніпропетровський район Дніпропетровської області, вартістю 145 000 грн.

Тобто загальна вартість придбаного майна за вказаними договорами складала 225 000 грн.

Після оформлення договору купівлі-продажу спірного домоволодіння відповідачка сплатила позивачу 52 000 грн, що еквівалентно 6 500 доларів США, а іншу частину у розмірі 3 500 доларів США зобов'язався за неї виплатити протягом одного року її свекор ОСОБА_8, про що дав відповідну розписку від 29 листопада 2013 року.

Відповідно до розписки від 29 листопада 2013 року ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_8 20 000 доларів США за продаж будинку (а. с. 150).

За загальними умовами виконання зобов'язань, які передбачені ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Апеляційний суд правильно встановив, що позивач отримав за продаж майна загальну суму 212 000 грн, а залишок недоотриманої суми складає 13 000 грн, Крім того, до позивача перейшло право власності на спірне майно, а недоотримана сума 13 000 грн у силу положень ч. 2 ст. 651 ЦК України не є істотним порушенням, оскільки ця сума є незначною частиною від загальної вартості майна.

Відповідно до розписки ОСОБА_8 вбачається, що він, а не покупець ОСОБА_7, зобов'язався сплатити ОСОБА_6 кошти, еквівалентні 3 500 доларам США. Доказів про існування зобов'язань між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не надано.

Таким чином, суд обґрунтовано відмовив у позові. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків суду вони не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом апеляційної інстанції при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а рішення апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 333, 336, 337, 343, 344, 345, 347, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ