розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, яка діє у свої інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора, виконавчий комітет Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради Дніпропетровської області, про визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про знесення самочинного будівництва за касаційною скаргою ОСОБА_4, яка діє у свої інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2017 року,

У травні 2006 року ОСОБА_4, яка діє у свої інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора, виконавчий комітет Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради Дніпропетровської області, про визнання права спільної сумісної власності на добудовані господарські і побутові будівлі та надвірні споруди у складі домоволодіння з підстав істотного збільшення вартості домоволодіння внаслідок спільних трудових і грошових затрат на самовільне будівництво за час шлюбу спадкодавця, а також закликання до спадкування.

ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, пред'явили до суду зустрічний позов про знесення самочинного будівництва.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2013 року позов ОСОБА_4, яка діє у свої інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, залишено без розгляду. Продовжено розгляд указаної справи за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про знесення самочинного будівництва,

Не погодившись з указаним судовим рішенням, ОСОБА_4 у лютому 2017 року звернулася до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2013 року у вказаній справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, яка діє у свої інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувана ухвалу апеляційного суду постановлено з дотриманням норм процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2013 року, апеляційний суд правильно виходив із вимог ст. 297 ЦПК України та того, що заявником не наведено поважних причин для поновлення строку апеляційного оскарження, не надано доказів на їх підтвердження, тому відсутні підстави для його поновлення.

Встановлено, що про судове засідання 9 квітня 2013 року ОСОБА_4 була належним чином повідомлена (а.с. 187 т. 1), копія ухвали для отримання на зазначену нею адресу надсилалась їй двічі (а.с. 132, 135 т. 1), про що наявні квитанції (а.с. 197-198 т. 1).

Після цього ОСОБА_4 активно використовувала свої процесуальні права, а саме 13 грудня 2016 року отримувала судове рішення за власною заявою (а.с. 200 т. 1), 13 грудня 2016 року ознайомилась з матеріалами справи (а.с. 201 т. 1), 30 грудня 2016 року подавала заяву про перегляд лише заочного рішення від 9 квітня 2013 року за зустрічним позовом (а.с. 205 т. 1) і до 19 січня 2017 року не проявляла жодної ініціативи щодо апеляційного оскарження ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2013 року.

Згідно з ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Проте такої добросовісності в діях ОСОБА_4 немає.

При вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції виходить з того, що безпідставне поновлення строку на оскарження рішення суду, яке набрало чинності, є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у такому його елементі справедливого судового розгляду як принцип правової визначеності (рішення Європейського суду з прав людини "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року, "Станков проти Болгарії" від 12 липня 2007 року).

Крім того, особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно (ч. 2 ст. 207 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 1 ст. 342 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові ухвали без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ