розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Роменської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Сумській області (№ 56) про відшкодування моральної шкодиза касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Сумської області від 14 лютого 2017 року,

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що він є засудженим до довічного позбавлення волі і з 4 травня 2005 року відбуває покарання у Роменській виправній колонії управління державної пенітенціарної служби України в Сумській області (№ 56) (далі - Роменська виправна колонія № 56).

23 вересня 2013 року він передав начальнику відділення СДПВ-1 два конверти для надіслання до Печерського районного суду м. Києва як рекомендоване поштове відправлення. У конвертах знаходились дві його апеляційні скарги на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2013 року та ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 6 вересня 2013 року. Конверти були запечатані особисто ним та оплачені власними поштовими марками відповідно до встановлених тарифів.

У двох дублікатах супровідних листів Роменської виправної колонії № 56 від 25 вересня 2013 року зазначено: назву та адресу суду, до якого подано скарги, його персональні дані, вид та предмет його звернення, номер цивільної справи, кількість аркушів та примірників. Вищезазначена інформація в супровідних листах вказує на те, що відповідач здійснив перегляд його кореспонденції та не реєстрував її в журналі з приміткою "закритий конверт", чим порушив вимоги ч. 4 ст. 113 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України (1129-15) ) та Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 липня 2013 року № 1304/5 (z1110-13) .

Крім того, 23 вересня 2013 року він передав начальнику відділення СДПВ-1 конверт для відправлення до Роменського міськрайонного суду Сумської області як рекомендоване поштове відправлення. У конверті знаходилася його позовна заява до Роменської виправної колонії № 56. Конверт був запечатаний особисто ним та оплачений власними поштовими марками відповідно до встановлених тарифів. В його особистій справі зберігається супровідний лист відповідача від 25 вересня 2013 року, в якому зазначено: у тому числі вид та предмет його звернення, кількість аркушів та примірників, що свідчить про те, що відповідач здійснив перегляд його кореспонденції до міськрайонного суду та не реєстрував її в журналі з приміткою "закритий конверт".

Позивач посилався на положення ч. 4 ст. 113 КВК України, згідно з якою кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, до суду та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.

Зазначав про те, що такими діями відповідача порушено вимоги закону та йому завдано моральної шкоди, між ним та адміністрацією Роменської виправної колонії № 56 виник конфлікт, що призвело до душевних страждань.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просив суд стягнути з Роменської виправної колонії№ 56 на його користь моральну шкоду у розмірі 1 тис. грн, завдану внаслідок порушення його права на таємницю кореспонденції.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 7 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Роменської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Сумській області (№ 56) на користь ОСОБА_3 моральну шкоду, завдану унаслідок порушення його права на таємницю кореспонденції, у розмірі 800 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 14 лютого 2017 року рішення міськрайонного суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзіОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що кореспонденція, яку засуджені надсилають до суду, перегляду не підлягає, унаслідок чого Роменською виправною колонією № 56 було порушено право позивача на таємницю кореспонденції надіслану ним до суду, що відповідає ч. 4 ст. 113 КВК України. Розмір відшкодування моральної шкоди визначено з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, виходив із того, що кореспонденція позивача, як засудженого, надіслана до суду підлягала перегляду, оскільки ОСОБА_3 подав до адміністрації колонії апеляційну скаргу на ухвалу суду 23 вересня 2013 року, коли діяла ст. 113 КВК України 2010 року, яка не забороняла перегляд кореспонденції, тобто до внесення змін до ч. 4 ст. 113 КВК України, вимогами якої було визначено, що кореспонденція надіслана засудженими до суду не підлягає перегляду.

Такі висновки апеляційного суду є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону, а наданим доказам суд дав належну правову оцінку (ст. 212 ЦПК України).

Судом установлено, що ОСОБА_3. є засудженим до довічного позбавлення волі і з 4 травня 2005 року відбуває покарання у Роменській виправній колонії № 56.

23 вересня 2013 року ОСОБА_3. передав начальнику відділення СДПВ-1 два конверти для надіслання до Печерського районного суду м. Києва як рекомендоване поштове відправлення. У конвертах знаходились його дві апеляційні скарги на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2013 року та ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 6 вересня 2013 року. Конверти були запечатані особисто позивачем та оплачені власними поштовими марками відповідно до встановлених тарифів.

ОСОБА_3 зазначав про те, що у двох дублікатах супровідних листів Роменської виправної колонії № 56 від 25 вересня 2013 року зазначено: назву та адресу суду, до якого подано скаргу, його персональні дані, вид та предмет його звернення, номер цивільної справи, кількість аркушів та примірників. Вищезазначена інформація в супровідних листах вказує на те, що відповідач здійснив перегляд кореспонденції позивача та не реєстрував її в журналі з приміткою "закритий конверт", чим порушив вимоги ч. 4 ст. 113 КВК України, у редакції від 7 травня 2014 року, та Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.

Крім того, 23 вересня 2013 року ОСОБА_3 передав начальнику відділення СДПВ-1 конверт для відправлення до Роменського міськрайонного суду Сумської області як рекомендоване поштове відправлення. У конверті знаходилася позовна заява ОСОБА_3 до Роменської виправної колонії № 56. Конверт був запечатаний особисто ним та оплачений власними поштовими марками відповідно до встановлених тарифів. В особистій справі позивача зберігається супровідний лист відповідача від 25 вересня 2013 року, в якому зазначено: у тому числі вид та предмет його звернення, кількість аркушів та примірників, що свідчить про те, що відповідач здійснив перегляд його кореспонденції до міськрайонного суду та не реєстрував її в журналі з приміткою "закритий конверт".

У чч. 3, 4 ст. 113 КВК України, у редакції від 21 січня 2010 року, передбачено, що кореспонденція, яку одержують і надсилають засуджені до відбування покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівня безпеки, підлягає перегляду.

Кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.

Аналогічні положення містились у п. 4 Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах у редакції від 2 липня 2013 року, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 2 липня 2013 року № 1304/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 липня 2013 року № 1110/23642 (z1110-13) .

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що надіслання засудженими кореспонденції в закритому вигляді до судів законодавством не передбачалось.

8 квітня 2014 року на підставі Закону України № 1186-VII "Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів" (1186-18) внесено зміни до КВК України (1129-15) , зокрема до ч. 4 ст. 113 цього кодексу, згідно з якою кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, до суду та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.

Відповідні зміни були внесені і в п. 4 Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах наказом Міністерства юстиції України від 24 листопада 2014 року № 1969/5 (z1492-14) .

Отже, з квітня 2014 року законодавством встановлено, що перегляду не підлягає кореспонденція, яку засуджені адресують, у тому числі до суду.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) дійшов правильного висновку про те, що кореспонденція позивача, як засудженого, надіслана до суду підлягала перегляду, оскільки ОСОБА_3 подав до адміністрації колонії апеляційну скаргу на ухвалу суду 23 вересня 2013 року, коли діяла ст. 113 КВК України у редакції від 21 січня 2010 року, яка не забороняла перегляд кореспонденції.

Отже, переглядаючи кореспонденцію ОСОБА_3, як засудженого, направлену до суду, Роменська виправна колонія № 56 на той час діяла відповідно до вимог законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин та в межах своїх повноважень.

Крім того, у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (v0004700-95) (зі змінами та доповненнями) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Неправомірність дій відповідача відповідно до вимог закону в судовому порядку, що є однією з обов'язкових підстав цивільно-правової відповідальності, не встановлена.

Посилання касаційної скарги на рішення Європейського суду з прав людини, зокрема "Полторацький проти України", Алієв проти України та інші, не свідчать про незаконність рішення апеляційного суду та протиправність дій відповідача, оскільки хоча і стосуються порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте за інших фактичних обставин, до яких застосовані інші нормативно-правові акти.