розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, до колективного підприємства "Казка", ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Лаванда", про припинення права на частку у майні, за касаційною скаргою ОСОБА_4, яка діє через представника ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2016 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, звернулася до суду з даним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона є співвласником 62/100 частини нежитлового приміщення (підвального приміщення) № АДРЕСА_2, а ОСОБА_7, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є співвласниками 2/100 частини вказаного нежитлового приміщення. Співвласниками даного нежитлового приміщення є також колективне підприємство "Казка" (далі - КП "Казка"), частка якого становить 9/100 частин, та товариство з обмеженою відповідальністю "Лаванда" (далі - ТОВ "Лаванда"), якому належить частка площею 17,7 кв. м. Позивач вказувала, що частки відповідачів у спірному майні є незначними, останні не утримують його, не вносять жодних коштів у рахунок його ремонту, а припинення за рішенням суду їхніх прав на частку у цьому майні не завдасть істотної шкоди.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила: припинити право спільної часткової власності КП "Казка" на 9/100 частин, а ОСОБА_7, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на 2/100 частин нежитлового приміщення (підвального приміщення), яке знаходиться по АДРЕСА_1 Івано-Франківської області; стягнути на користь КП "Казка" та на користь ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 грошову компенсацію за належні їм частки у розмірі відповідно до висновку експертизи; визнати за ОСОБА_4 право власності на 11/100 частин даного нежитлового приміщення.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 29 вересня 2016 року позов задоволено частково. Припинено право спільної часткової власності КП "Казка" на 9/100 частин нежитлового приміщення (підвальне приміщення) № АДРЕСА_2, площею 12,6 кв. м. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_7, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на 2/100 частини нежитлового приміщення (підвального приміщення) № АДРЕСА_2, площею 2,5 кв. м. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7, ОСОБА_7, ОСОБА_8 грошову компенсацію за належну частку 2/100 вказаного вище нежитлового приміщення, площею 2,5 кв. м, у розмірі 13 024 грн. розміру застави, який внесений на депозитний рахунок суду. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 11/100 частин спірного нежитлового приміщення. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_7, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, яка діє через представника ОСОБА_5, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 належить на праві приватної спільної часткової власності 31/100 частини нежитлового приміщення (підвального приміщення у багатоквартирному будинку) № АДРЕСА_2 на підставі рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2010 року, а також на праві приватної спільної часткової власності 31/100 частини вказаного нежитлового приміщення на підставі договору дарування від 31 липня 2013 року.

ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2010 року та в порядку прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 є співвласниками нежитлового приміщення (цього ж підвального приміщення у багатоквартирному будинку) № АДРЕСА_2, площею 2,5 кв. м, частка якого становить 2/100, і є власниками квартири АДРЕСА_1.

Іншими співвласниками нежитлового приміщення (цього ж підвального приміщення) № АДРЕСА_2 є КП "Казка", площею 12,6 кв. м, частка якого становить 9/100 частин, та ТОВ "Лаванда", площею 17,7 кв. м.

Згідно висновку експертизи від 06 вересня 2016 року ринкова вартість частини підвального приміщення по АДРЕСА_1 площею 2,50 кв. м, що належить ОСОБА_7, ОСОБА_7, ОСОБА_8, становить 13 024 грн.

Позивач внесла на депозит суду 13 024 грн. за частку в майні, що відповідає вартості частки майна встановленої експертом.

Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідачі вказували, що свою частку у підвальному приміщенні вони використовували як кладову для зберігання побутових речей і господарського інвентару та бажають у подальшому з цією метою її використовувати, оскільки проживають в однокімнатній квартирі, у цьому ж будинку, де знаходиться і підвал, а припинення їх права на частку завдасть їм істотної шкоди, не відмовляються від участі у необхідних витратах на утримання цього приміщення.

Відповідно до рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської від 26 квітня 2010 року право власності на частину підвального приміщення, площею 2,5 кв. м, частка якого становить 2/100 вього підвального приміщення, належить ОСОБА_7, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Частину підвального приміщення, площею 22,4 кв. м., залишено у спільному користуванні для всіх співвласників будинку АДРЕСА_1

Судом також встановлено, що спільне володіння і користування спірних приміщенням є можливим, виходячи з місця його розташування та доступу до нього від приміщень, залишених у спільному користуванні співвласників будинку.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_7, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ухвалюючи у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог, апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що спільне володіння і користування спірним майном є можливим, а припинення права відповідачів на таке майно завдасть їм істотної шкоди. Разом з тим, відмова відповідачів приймати участь у витратах на утримання спірного приміщення не може бути підставою для припинення права на частку в спільному майні.

Апеляційним судом повно і всебічно з'ясовано обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, надані сторонами докази, які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, були досліджені в судовому засіданні.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, а при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків апеляційного суду не впливають та їх не спростовують.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ