розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, на рішення Олександрівського міськрайонного суду Кіровоградської області від 4 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 12 січня 2017 року,

У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 30 січня 2014 року між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір від 30 січня 2014 року, за яким останній отримав кредит в сумі 1 116 302 грн 27 коп. до 3 серпня 2040 року включно. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4, було укладено договір поруки від 30 січня 2014 року, згідно умов якого остання відповідає перед банком у тому ж розмірі, що і позичальник. Відповідно до умов договору у випадку порушення позичальником строків повернення кредиту та строків сплати відсотків за користування позичальник зобов'язаний сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної ставки НБУ. Позичальник зобов'язаний зобов'язання за кредитним договором не виконував належним чином, що станом на 25 серпня 2015 року призвело до виникнення заборгованості в розмірі 1 265 574 грн 60 коп.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 4 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 12 січня 2017 року стягнуто солідарно з відповідачів на користь банку кредитну заборгованість в розмірі 1 265 574 грн 60 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі, поданій представником, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки ОСОБА_3 прострочив виконання зобов'язання, то банк має право вимагати на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України дострокового повернення кредитної заборгованості в розмірі 1 265 574 грн 60 коп. з позичальника та поручителя у солідарному порядку.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 30 січня 2014 року між ПАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у сумі 1 116 302 грн 27 коп., строком до 3 серпня 2040 року включно (а.с. 6-16).

Згідно п. 1.2. кредитного договору, кредитні кошти було надано з метою погашення заборгованості за раніше укладеним кредитним договором від 14 серпня 2007 року, яка розраховується шляхом конвертації в національну валюту України - гривню за курсом НБУ (7,993 грн.=1 дол. США).

Згідно п.п. 4.3.2 кредитного договору, позичальник зобов'язаний виконувати належним чином зобов'язання за цим договором.

Відповідно до п. 7.2 кредитного договору у випадку порушення позичальником строків повернення кредиту та строків сплати відсотків за користування, позичальник зобов'язаний сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної ставки НБУ.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки від 30 січня 2014 року, згідно умов якого остання відповідає перед банком у тому ж об'ємі, що і позичальник.

Позичальник зобов'язання за кредитним договором не виконував належним чином, що станом на 25 серпня 2015 року призвело до виникнення заборгованості в розмірі 1 265 574 грн 60 коп., яка складається із заборгованості по кредиту - 1 112 357 грн 75 коп., процентах - 102 281 грн 07 коп. та пені 50 935 грн 78 коп.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Заперечуючи проти позов щодо стягнення з неї кредитної заборгованості у солідарному порядку разом із позичальником, ОСОБА_4 указувала на припинення договору поруки.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У ч. 4 ст. 559 ЦК України зазначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Так, у п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором (п. 5.9 договору поруки) (т. 1 а.с. 17-20).

Як вбачається з матеріалів справи, банк, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 1050 ЦК України щодо дострокового повернення всього кредиту та сплати відсотків, 26 серпня 2015 року до відповідачів вимоги про дострокове повернення кредиту, для позичальника - протягом 14 календарних днів з дати отримання вказаної вимоги, для поручителя - протягом 3 календарних днів з дати отримання вимоги (т. 1 а.с. 27, 38). На час звернення до суду з указаним позовом (вересень 2016 року) ні позичальником ні поручителем зазначені вимоги про повне погашення кредитних зобов'язань не виконані.

Суди у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України на зазначене не врахували, не звернули уваги на те, що банком було встановлено новий строк виконання зобов'язань та не встановили коли поручитель отримала вимогу про дострокове повернення кредиту, тобто не встановили відлік строку пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів. Матеріали справи не містять підтвердження отримання поручителем вказаної вимоги.

Разом із тим, згідно з умовами кредитного договору поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів з погашення процентів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як убачається із розрахунку кредитної заборгованості, з 24 лютого 2014 року позичальник не виконує взятих на себе зобов'язань щодо сплати кредиту та процентів за користування кредитом, тому банк мав право звернутися з вимогою до поручителів протягом шести місяців починаючи з дня порушення позичальником умов кредитного договору, тобто з 24 лютого 2014 року, а з позовом до суду звернувся у вересні 2016 року, таким чином, суд не перевірив, чи не припинилась надана ОСОБА_4 порука за прострочені місяці, відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди на зазначені вище положення закону уваги не звернули; не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків, які випливають з договору поруки, та дійшли передчасного висновку про можливість стягнення з поручителя кредитної заборгованості у солідарному порядку разом із позичальником.

Оскільки поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання останнім умов грошового зобов'язання, то судові рішення підлягають скасуванню в повному обсязі з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити.

Рішення Олександрівського міськрайонного суду Кіровоградської області від 4 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 12 січня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.