розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю монтажно-налагоджувального підприємства "Ремавтоматика" про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю монтажно-налагоджувального підприємства "Ремавтоматика" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2016 року,

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Монтажно-налагоджувального підприємства "Ремавтоматика" (далі - ТОВ МНП "Ремавтоматика") про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він працював у відповідача з 12 жовтня 2015 року, звільнений наказом від 22 лютого 2016 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України, який вважає незаконним, оскільки в період з 3 лютого 2016 року по 12 лютого 2016 року він хворів, що підтверджується листком непрацездатності. 15 лютого 2016 року він повинен був приступити до роботи, однак погано себе почував і знову звернувся до лікаря, що підтверджується довідкою, виданої комунальним закладом Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1. У період з 16 лютого 2016 року по 20 лютого 2016 року включно він знову хворів, що підтверджується відповідним листком непрацездатності. На засідання профспілкового комітету, на якому було надано згоду на його звільнення, його не запрошували, 23 лютого 2016 року він отримав листа із запрошенням на засідання 15 лютого 2016 року, де мало розглядатися питання про його звільнення за прогули з 3 лютого 2016 року, вважає, що повинні були відкласти розгляд питання і повторно його викликати. Відповідачем порушено ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України і не виплачено при розрахунку заборгованість по заробітній платі в сумі 8 тис. грн. Вважає, що незаконними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює у 15 тис. грн, оскільки він має двох неповнолітніх дітей, мало місце загострення хвороби, родина відчувала матеріальні труднощі через затримку розрахунку і тривалу невиплату заробітної плати.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у визнанні незаконним наказу від 22 лютого 2016 року про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди. Визнано незаконним наказ від 22 лютого 2016 року про звільнення ОСОБА_4 з роботи. Поновлено ОСОБА_4 на посаді майстра в ТОВ МНП "Ремавтоматика". Стягнуто з ТОВ МНП "Ремавтоматика" на користь ОСОБА_4 виплату середнього заробітку в сумі 18 тис. грн за час вимушеного прогулу з 22 лютого 2016 року по 21 листопада 2016 року, та у рахунок відшкодування моральної шкоди 200 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ МНП "Ремавтоматика" просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із того, що позивачем не надано доказів щодо поважності причин відсутності на роботі понад трьох годин 15 лютого 2016 року, а тому вважав наказ про його звільнення законним та відсутність підстав для його поновлення на роботі, а також для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що позивач був відсутнім на роботі 15 лютого 2016 року з поважних причин.

Такі висновки апеляційного суду є правильними з огляду на наступне.

Судом установлено, що наказом від 15 жовтня 2015 року з 16 жовтня 2015 року позивач був прийнятий на роботу майстром з посадовим окладом згідно штатного розпису з посадовими обов'язками згідно інструкції, з якою він був ознайомлений при прийнятті на роботу, також з ним укладався договір про повну матеріальну відповідальність.

Наказом від 22 лютого 2016 року позивача звільнено з роботи за прогул на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з відсутністю без поважних причин 15 лютого 2016 року на робочому місці.

Відповідно до листка непрацездатності, виданого КЗОЗДМР ЦПМСД № 2 ЛАЗПСМ № 1 в період 3 лютого 2016 року по 12 березня 2016 року позивач перебував на лікарняному.

Відповідно до довідки, виданої КЗОЗ ДМР ЦПМСД № 2 ЛАЗ ПСМ № 1 від 15 лютого 2016 року ОСОБА_4 звернувся за допомогою до лікарні та згідно листка непрацездатності, виданого КЗОЗ ДМР ЦПМСД № 2 ЛАЗ ПСМ № 1 в період з 16 лютого 2016 року по 20 березня 2016 року позивач перебував на лікарняному.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Отже, законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, тому суд вирішує питання про поважність причин відсутності працівника на роботі виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази з числа передбачених ст. 57 ЦПК України. При цьому відсутність працівника за станом здоров'я може підтверджуватися не лише лікарняним листком, а й довідкою медичної установи, а також показаннями свідків чи іншими доказами.

Відтак, правильними є висновки апеляційного суду про те, що звернення до медичної установи з отриманням медичної довідки з діагнозом ОРВІ, гострий ларингіт від 15 лютого 2016 року, є поважною причиною відсутності на робочому місці, оскільки на наступний день ОСОБА_4 було видано лікарняний лист з 16 лютого 2016 року по 21 лютого 2016 року з тим же діагнозом.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що позивач знаходився в лікарні з 9-00 год. до 11-00 год, а потім прийшов на роботу, де у нього виник конфлікт з керівником, який відмовився підписувати заяву позивача про його звільнення і погрожував ОСОБА_4 фізичною розправою, у зв'язку із чим останній звернувся до Заводського ВП м. Дніпродзержинська (а.с. 51, 136-137).

Отже, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про визнання наказу від 22 лютого 2016 року про звільнення ОСОБА_4 з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України незаконним, оскільки 15 лютого 2016 року позивач був відсутній на робочому місці з поважних причин, що підтверджується медичною довідкою та довідкою звернення позивача до відділення поліції, що є підставою для поновлення ОСОБА_4 на посаді майстра в ТОВ МНП "Ремавтоматика".

Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України у разі звільненні без законної підстави, при винесенні рішення про поновлення на роботі суд приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд встановив розмір заробітної плати позивача, необхідний для нарахування суми середнього заробітку за вимушений прогул, як передбачено Порядком обчислення середнього заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , та вірно визначив середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 18 800 грн за час вимушеного прогулу з 22 лютого 2016 року по 21 листопада 2016 року (день ухвалення судового рішення) та моральну шкоду у розмірі 200 грн, розмір якої визначено із вимог розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.