розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 04 липня 2017 року,

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, який під час розгляду справи уточнив та остаточно просив у порядку поділу майна виділити йому Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, залишивши у власності відповідача таку ж частину зазначеної квартири.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 07 липня 2007 року він зареєстрував із відповідачем шлюб, який рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 09 серпня 2013 року розірвано. На теперішній час вони з відповідачем проживають окремо, спільного господарства не ведуть, згоди щодо поділу спільного сумісного майна не досягнуто. За час шлюбу вони придбали вищевказану квартиру. Після розірвання шлюбу відповідач відшкодувала частину вартості спільного рухомого майна у розмірі 40 тис. грн та між ними була домовленість, що у подальшому вона продасть спільну квартиру та поверне йому половину її вартості. Однак відповідач відмовляється від поділу квартири, що є спільною сумісною власністю.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 26 травня 2017 року позов задоволено.

Поділено майно подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5, визнавши за ними право власності по Ѕ частини кожному на квартиру АДРЕСА_1.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 04 липня 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

За приписами ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Особистою власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України).

Припинення спільної сумісної власності подружжя відбувається шляхом поділу, який регулюється ст. ст. 69- 72 СК України.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначено ст. 69 СК України.

Зокрема, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружини та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

За ч. 4 зазначеної статті присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на квартиру, допускається лише за його згодою, крім випадків передбачених Цивільним кодексом України (435-15) .

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. 5 ст. 71 СК України).

На підставі наявних у справі доказів апеляційний суд установив, що спірна квартира придбана, у тому числі і за кошти, які належали особисто ОСОБА_5, які вона отримала за продаж належної їй однокімнатної квартири.

У своїх запереченнях на позовну заяву ОСОБА_5 визнавала, що спірну квартиру будо придбано, у тому числі і за кошти, які належали особисто позивачу ОСОБА_4

Також установлено, що згідно з розпискою від 15 серпня 2013 року ОСОБА_4 отримав від колишньої дружини 40 тис. грн за належну йому частку у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 26).

Під час розгляду справи у судовому засіданні позивач визнав, що отримав від ОСОБА_5 5 тис. доларів США за належну йому частку у спірній квартирі та написав розписку про отримання ним 40 тис. грн, що на той час було еквівалентно 5 тис. доларів США.

Згідно з висновком оцінювача від 27 вересня 2016 року, середня ринкова вартість трикімнатної квартири у м. Долинська станом на серпень 2013 року становила 97 340 грн.

Посилаючись на викладене, апеляційний суд правильно вважав, що ОСОБА_4 погодився отримати від колишньої дружини та отримав від неї грошову компенсацію за належну йому частку у спірній квартирі, що підтверджується наданою ним вищевказаною розпискою.

При цьому апеляційний суд правильно виходив із того, що позивач погодився отримати грошову компенсацію та залишити квартиру у розпорядженні відповідача, що підтверджується його нотаріально посвідченою заявою, згідно з якою він надав згоду на продаж його колишньою дружиною спірної квартири, і такий правочин буде відповідати їхнім інтересам, та погодився щоб відповідач самостійно визначала умови договору купівлі-продажу (а. с. 27).

Таким чином, оскільки позивач отримав грошову компенсацію за належну йому частку у спірній квартирі, то правильним, законним та обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні указаного позову.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржуване рішення апеляційного суду містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам ст. ст. 213- 215 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212, 303, 304 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи із посиланням на ст. ст. 57, 60 ЦПК України щодо доказів і доказування, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи не передбачено.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно визначився із характером спірних правовідносин є помилковими, спростовуються змістом оскаржуваного рішення апеляційного суду та матеріалами справи, на підставі яких апеляційний суд достатньо повно установив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ